Бойова парамедикиня Ярина Чорногуз у проєкті #Українською_Здолаємо на NTA розповіла про важливість переходу на українську мову, про те, як спілкуються військові на війні.
В якому мовному середовищі ви росли та виховувалися?
Я родом з Києва, з українськомовної сімʼї. З дитинства спілкувалася українською. Але школа в якій я вчилася - тут усі розуміли українську, але здебільшого на перервах діти російською говорили. Я була чи не єдина дитина в класі, яка не переходила на російську. Я з самого дитинства відчувала, що, українська мова і взагалі наша українська ідентичність - це те, що є під загрозою.
Яким чином можна популяризувати і підтримувати перехід людей на українську мову?
У 2015-му році, через рік після початку війни, ми з однодумцями вели два проєкти. Один - “Переходь на українську”. Збирали і публікували історії людей, які самі вирішили перейти з російської на українську.
Другий - до 25-річчя Незалежності, мовомарафон. Люди за 25 днів переходили з російської на українську в побуті. Також у 2018-му брала участь у розробці закону і адвокації закону про функціонування української мови, як державної.
Багато людей через війну усвідомили важливість української мови, зрозуміли, що нас знищують і за те, зокрема, що вона в нас є. Тому вирішила підтримати усвідомлення цих людей, показати, що вони не самі, щоб допомогти їм знайти середовище. Багато хто не переходив тоді на українську банально через те, що в них не було з ким спілкуватися. Друзі - російськомовні, а дуже важливо, щоб була людина українськомовна.
Яка ситуація з українською мовою на сході, якою мовою спілкуються військові?
Я останні чотири служу в ЗСУ. На сході, в містах і селах Донеччини, Луганщини, Херсонщини я зустрічала дуже різних людей. По селах говорили завжди українською. Хоча на Донеччині і Луганщині є села, які заселяли колись росіянами. Там в основному говорять російською, але таких не дуже багато. Натомість у час російської колонізації міста зросійщувалися, російська мова мала статус престижної. Всі, хто приїжджав з села в місто і хотів чогось добитися, мусив переходити на російську. Таким чином ми маємо у багатьох містах сходу, півдня України багато російської мови. Але села, як були українськомовні, так і залишились.
Більшість моїх російськомовних побратимів хочуть, щоб їхні діти говорили українською. Чому вони самі не переходять? Не знаю... Комусь важко напружуватися, бо і так багато напруження - не хоче ще себе ламати там в цьому плані. Хтось не до кінця, можливо, розуміє, чому українська важлива. Але всі розуміють, люблять українську, знають, що вона важлива і дітей намагаються виховувати українською.
У кожного своя мотивація. Є такі, які переходять потрошки. Таких теж чимало. Їх затягла сила інерції, і вони, скоріш за все, не досить добре проаналізували і усвідомили, чому проти нас почали цю війну. А її почали й зокрема тому, що багато людей взагалі не мали ніякої ідентифікації: ні національної, ні мовної. Ось через оцю таку інертність, що “какая разніца” - на нас напали. Бо якщо “какая разніца” - то значить сильніший навʼяже тобі свою волю.
Люди, які не борються в мирних містах за свою українську ідентичність, щоб їхні родини перейшли на українську ідентичність, позбавились спадку колонії російської, вони підвищують шанси, що їхні діти і внуки так само будуть воювати, так само будуть бачити російський геноцид.
Що для вас означає українська мова?
Українська мова - це моя природа. Я не можу сказати, що це моя місія. Так сталось, що я народилася в часи, коли за оцю природу, мову треба боротися, бо вона може зникнути. І те, що я робила, - це лише заради от цього. Я люблю українську мову і літературу. Дуже ціную те, що моя дочка, попри те, що вона теж в Києві стикалась з проблемою, українськомовна дитина. На перерві вона так само говорить українською. Мені важливо, що я вже в девʼять років виховала її мовностійкою.
Просто не пощастило із навчальним закладом тим першим. Четвертокласники - вони ніяк це не аргументували. Їм, очевидно, просто батьки якихось речей не пояснювали, не пояснювали, чому українська мова - це важливо, чому вона теж наша зброя у війні за незалежність. Діти, коли вони всі говорять російською, а хтось один українською - це ж діти, вони намагаються зразу виділити іншого за ознакою несхожості і іншувати якимось
Я памʼятаю, як мене в школі "травили". Зокрема, й дорослі: ти така щира українка, чому ти говориш щиро українською? Я малою дитиною мусила дорослим людям пояснювати, чому так.
Повномасштабна війна. На превеликий жаль, лише пролита кров змусила багато кого перейти на українську. Задуматися про це, змінити ставлення, запланувати перехід. Так, цей процес іде, але хочеться, аби він був швидшим.
Чи достатньо держава дбає про захист і розвиток української мови?
Зараз мені трохи складно сказати, бо я військова, не бачу інформаційний простір, в якому зараз перебувають цивільні. Але, от не знаю, наприклад, чи є зараз тест мовний на громадянство України, от банально? Чи коли ти хтось хоче отримати громадянство України - чи має він скласти тест з української мови? Це важливо, що людина, яка не знає українську на достатньому рівні, не може бути громадянином України.
Чи є хороші державні курси і з сучасними підручниками, із онлайн додатками, із аудіо, з відеоуроками? Чи є таке? Я не знаю. Якщо є, то супер. От шкода, що я не знаю, але в мене чомусь підозра, що цього досі не зроблено. Думаю, що досі процес тримається на ентузіазмі окремих ідейних людей.
Воно рухається, але системності бракує досі. Дочка вивчає французьку, я їй купила підручник і дивлюся, наскільки вони гарні, системні. Для будь-якого рівня. У нас такого, на жаль, немає ще, але це має розвиватися.
Що може змотивувати людей переходити на українську мову?
Я би мотивувала тим, що мова - це так само вибір у нашій історичній ситуації, це вибір цінностей. Якщо ти вибираєш українську мову - то ти обираєш свободу, демократію, самовизначення. Якщо ти обираєш російську - то ти обираєш тоталітаризм, гулаг, концтабір, нездатність впливати взагалі на політику держави, і бути її рабом і жертвою. Вибір мови - це вибір між двома ціннісними цивілізаціями. Ті, хто після цих подій вважає себе українцями, але не переходять на українську мову, в перспективі обирають другий цивілізаційний вибір - з тоталітаризмом, концтабором, "рускім міром", окупацією, війнами з іншими державами.
Російська мова належить лише Росії, вона не належить Україні. Україні вона нав’язана, принесена кров’ю і вбивствами багатьох поколінь українців - настільки системними, що багато з нас вже забули її, не несе в собі пам’ять про те, як вона тут нав’язувалась.
Чи маєте улюблені українські слова?
Це складне питання. Я люблю всі слова в українській мові, але таке, щоб я особливо любила... Мені подобається слово "ґарт", "ґартувати".
Проєкт втілено спільно з Львівською обласною військовою адміністрацією
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Говорить великий Львів"
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал
"Говорить великий Львів"
Підписуйтеся на
нашу сторінку у Facebook
