Провів 41 добу під завалами на бойовій позиції і відбивав штурми. Історія українського десантника

Десантник 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ ЗСУ Владислав Молодих 41 добу провів у заваленому підвалі на бойових позиціях - без зв’язку, їжі, води, мінусовій температурі. Про унікальний випадок розповіли в Командуванні Десантно-штурмових військ ЗСУ. Десантник пригадує, що спроби штурму росіян не припинялися, але були безуспішними.  Окупанти застосовували гранати, дрони, РПГ.

"Постійно штурмували, закидували гранатами, дрони ці бл@ські були скрізь. Один росіянин спробував підійти максимально близько до підвалу, поклав його, він упав прямо біля входу. Так він там і згорів від великої кількості гранат, які росіяни продовжували закидувати, дронів", – згадує військовослужбовець.

Однак, Владислав разом зі своїм пораненим побратимом Ігорем тримали оборону. Десантник пригадує, що перші три доби не спав і чатував біля входу.

"Ігор був пораненим у руку і ногу, стріляти не міг. Пізніше, після постійного голоду, вирішив вибратися. Блукав тим сектором, але його таки знайшли наші дронами", – згадує Владислав.

Підвал, де була позиція українського десантника, постійно засипало сміттям та уламками від знищеної поруч хати.

"Певний час ще було маленьке віконечко, звідти я ще міг кошмарити росіян. Поклав як мінімум шістьох. Вони постійно кричали, щоб я здавався", – каже Владислав.

Останні два тижні перебування у підвалі були найважчими. Сухпайки закінчилися. Але найбільше хотілося пити. Довелося пити талий сніг, щоб вижити. Аж через 41 добу підземного полону на позицію вдалося пробратися побратимам Владислава. Кілька тижнів його вважали зниклим безвісти.

«Спочатку кричали в підвал через сміття. Він відгукнувся, але не виходив, називали його позивний. Коли виліз, був схудлий, чорний від окопних свічок і глини. Ледве стримував сльози, коли нас побачив», – розповідає події того дня побратим «Герич».

Перше, що попросив Владислав, – воду і сигарету. Казав, що в полон здаватися не планував і відстрілювався до останнього.

"Дочекався. Коли вже вивезли медеваком, дали подзвонити мамі. Вона одразу впізнала, сльози і крики. Головне – ніколи не здаватися. Все можна пережити", - упевнений Владислав.

• ДЕСАНТНО-ШТУРМОВІ ВІЙСЬКА