У Вінниці попрощалися із одним із найкращих українських пілотів Су-23, 30-річним Владиславом Риковим. Льотчик загинув 7 лютого внаслідок влучання російської ракети в його штурмовик під час бойового вильоту. На рахунку Рикова - 385 польотів. У Повітряних силах опублікували історію життя і деталі загибелі пілота, які розповів командир Владислава, Герой України підполковник Ростислав Лазаренко.
«Коли Владу було шість бандити убили всю його сім’ю. Він отримав поранення та залишився живим. Згодом у нього з’явиться справжній янгол-охоронець, якого він називатиме рідним батьком… Повний кавалер орденів "Богдана Хмельницького" та "За мужність" – один із найкращих українських льотчиків-штурмовиків», - пишуть про Владислава у ПС ЗСУ.
Ростислав Лазаренко розповідає, що день, коли загинув Владислав Риков, був звичайним «бойовим днем». Пілоти отримали типове завдання – вогневе ураження противника, розібрали цілі, обговорили, підготувалися до вильоту.
«Усе, як завжди… Влад потиснув руку. Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин, –Насправді, ти ніколи цього не відчуваєш... Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що обстановка більш-менш і це звичайний політ…», - пригадує ранок 7 лютого командир.
Російська ракета уразила український літак на очах у Ростислава Лазаренка, який стежив на парою «синьо-жовтих» штурмовиків на пункті управління. Також бачив винищувач противника. За його словами, окупанти вперше за довгий час використали ракету Р-37. Вона не залишила жодних шансів, усе сталося в долі секунди.
«Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі. Я переконаний: це була помста, адже напередодні ми конкретно «насипали» рашистам. …Влад був дуже цінний для мене. Давно вирішив берегти його, принаймні намагатись. Та як вберегти на війні», - говорить Лазаренко.
Не знає відповіді на це запитання і батько Влада Юрій Покусай, який оформив опіку над малим хлопчиком, коли дізнався, що той залишися сиротою без жодної рідної душі. Розповідає, як у дитинстві Владислав постійно проводив час із батьком на аеродромах і «горів небом». Тож із вибором професії визначився швидко: вступив у Харківський національний університет повітряних сил.
«Моє життя тісно пов’язане із авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти. А з початку широкомасштабного вторгнення ще й «працювали» поруч, син – у бойовому штурмовику, я – із цивільним повітряним патрулем. Траплялось, що і пуски по нас здійснювали майже одночасно… Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре… Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив сина…», - додає Юрій Покусай.
Владислав мав позивний "MAGIC", що в перекладі із англійської означає «магія». Його льотчик отримав за віртуозний стиль пілотування. Ростислав Лазаренко зізнається, що бачив у Рикову майбутнього командира. Він був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови і мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну і перемогти ворога.
У Влада залишилась дружина та маленька донечка Міра. Командир обіцяє – завжди підтримуватиме їх.
Посмертно Владиславу Рикову присвоїли військове звання «полковник». Поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці – місті, в якому він ніколи не жив, та саме тут мріяв оселитись із родиною після перемоги…
Фото: Костянтин і Влада Ліберови
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Говорить великий Львів"
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал
"Говорить великий Львів"
Підписуйтеся на
нашу сторінку у Facebook
