НТА > НОВИНИ > Спорт > У темному холоді я лише бачив ліхтарики корабля і чув: «Давай!». Історія першого львів’янина, який переплив Ла-Манш

У темному холоді я лише бачив ліхтарики корабля і чув: «Давай!». Історія першого львів’янина, який переплив Ла-Манш

Це один із найважчих запливів у світі. Здійснити його для плавців – те саме, що для альпіністів піднятися на Еверест. Здолати бурхливі течії протоки між Великою Британією та Францією змогли лише два українці. З різницею у 15 років

600

14 годин та 32 хвилини у холодній воді, без гідрокостюму та із сильними течіями. Віталій Ступак – став першим львів’янином та другим українцем, якому вдалось переплисти Ла-Манш. Подо­лав плавець  56 кілометрів від­критої води, а готувався всього 4,5 місяці.

Плаває 44-річний Віталій з 2017 року, однак за цей час став учасником уже шести ультрамарафонів.

В інтерв’ю для NTA львів’янин Віталій Ступак розповів про те, з яким труднощами йому довелось зіткнутися, аби здійснити один з найважчих запливів у світі.

Там межа фізичних і психічних можливостей

Ла-Манш або English Channel – це один з найважчих запливів. Його складність полягає в холодній воді і сильній течії. По прямій там 32 кілометри, але, зазвичай, виходить більше, тому що і посередині каналу, і особливо біля берегів Франції, є сильні течії, які ускладнюють і виснажують плавців. Не кожен може це здолати, адже там межа фізичних і психічних можливостей.

По складності заплив прирівнюється до сходження на Еверест

Людина один на один зі стихією. Це дуже підступна, сильна течія біля Франції. Цього року це був 127 сезон запливу. Якраз 25 серпня Ла-Манш підкорив англієць , який плив більше 21 години (Меттью Уебб у 1875 році став першою людиною, яка перепливла Ла-Манш – ред.) Тобто це людина, яка підкорила стихію в холоді. Наскільки я пам’ятаю, 36 років ніхто не міг повторити цього. За 127 років фінішували тільки 2175 людей. Серед українців я другий, хто фінішував. Першим був Ігор Ненько в 2006 році.

Це стало моєю мрією

З 2019 року, після запливу в Каламаті (Греція), де я плив 30 км і взяв друге місце, – це стало моєю мрією. Після того я думав, що б мені таке спробувати, і в голову приходив Ла-Манш. Але я відганяв такі думку, коли читав відгуки. Я сказав, що для мене це дуже екстремально. Проте пройшло декілька місяців, і після карантину, десь в кінці 2020 року, наважився їм написати. Утім, як виявилося, не було слотів учасників, тому що там є черга, а ще карантин змістив сезон. Але я вмію стукати, то десь в середині березня мені написали.

Там є тільки 9 корабликів, є спеціальні капітани ліцензійні. Один з них написав: «Віталію, там є один слот, у тебе є година часу, тому швидко думай, бо дуже багато охочих є». Це був посеред дня дзвінок. Я підвис і перше, що мені спало на думку – набрати Ігоря Ненька. Згодом я відписав Кевіну, що я згоден.

Готувався я проти всіх правил, які тільки існують

Я мав лише 4,5 місяці на підготовку. Останній раз я плавав ще у вересні минулого року 33 км в Херсоні. І це був вертикальний зліт, тому що треба було все згадати. Я вперше в житті отримав справу з холодною водою. Це неможливо передати словами, що таке 10-12-градусна вода, та ще й коли в ній треба швидко плавати.

Я весь травень провів у холодній воді, їхав на Задорожнє озеро, де на мене люди як на якогось космонавта дивились. Травень, слава Богу, був холодний. У мене і пальці зводило, і зір втрачав від холоду. Витиснув від себе все що міг, а червень, липень почалася спека. Майже кожен день я їздив на озеро, тому що басейн – це вже не те. Треба у відкритій воді тренуватися. В середньому на тренування витрачав до 5 годин. Набрав я десь 23 кг для цього запливу. Важко було їх наїсти при таких тренуваннях.

На мене чекала перша перешкода

 …мені не відкрили візу. Я був впевнений, що запрошення з Ла-Манш мені дасть можливість відкрити візу без перешкод, але тут мені говорять: «Ви потенційний емігрант». У мене спочатку опустились руки, бо я вже стільки всього пройшов, а тут віза мені все перекреслює.

Я не здався – подав її ще раз. І найважче у цей період невизначеності – тренуватися….І 23 липня мені відкрили візу, а старт у мене 19 серпня. Знову почалася прискорена підготовка. Дуже мені допоміг у підготовці Денис Олег, співзасновник SoftServe. Олег Мирославович – людина, яка відповідає за твоє життя на кораблі, дивиться за тобою, годує.

4 серпня мене відправили першим. Перша складність, з якою мені треба було стикнутися в Англії  – це карантин. Виходити з номера не можна, повна самоізоляція. Я тільки бачив з номеру Ла-Манш і бачив, як плавають люди. Це було важко. Друге, з чим я стикнувся – це 6-годинний тест перебування у холодній воді, який я склав за тиждень до старту. Без цього тесту мене б не допустили до запливу. Ми здали цей тест. Мене допустили до плавання.  19 серпня стартувати не вийшло через погану погоду. Почався старт 20 серпня 0 8.35 – з того місця, де вперше стартував англієць.

4-5 годин я плив у темноті…

Найважчий цей берег Франції. Я борсався в тій холодній воді. Дозволяються тільки плавки, окуляри і шапочка, без гідрокостюму. Через те, що змістився старт, десь 4-5 годин я плив темноті. Складно, коли вже понад 10 годин і відчувається втома, а тут темно. Все, що я бачив, – це синьо-голубі ліхтарики корабля, який супроводжував мене. І я на них плив і часто чув крики хлопців: «Давай, давай». Тому я плив практично на голос і ці ліхтарики. Коли вже був майже фініш, то я ще цього не зрозумів. Я був готовий продовжувати вічність, але доплисти. Останні години-дві  були, мабуть, найважчі.

Ла-Манш треба відчувати

Це така дистанція, яка кожної години міняє свої правила, тому ти маєш підлаштуватися. Якщо ти це десь упустив або переоцінив себе, то ти не фінішнеш. Треба було дуже чітко відслідковувати, відчувати цей Ла-Манш. Я встигав під час запливу дивитися, який настрій у моєї команди. Я не міг з ними говорити, але тримав з ними візуальний контакт.

Це психологічне навантаження

Я нікому не афішував цей заплив. Знало дуже вузьке коло знайомих. У травні, коли я їздив плавати на озеро, то син бачив, як я виходжу з води,  і казав: «Може, тобі того не треба, тату». Психологічно це дуже велике навантаження. Не стільки плавати, а скільки це тягнути на собі: що ти представник держави і великі ризики. А ще команда моя вірила в мене, я не хотів їх підвести. Коли фінішував, то видихнув і тепер можу насолоджуватися звичайними дрібницями.

Ла-Манш – це найвище, що може бути в ультраплаванні. Зараз я ще трішки погріюся на сонечку, а далі буде видно. Хотілося б рухатись далі, адже Україну у подібних міжнародних змаганнях і досягненнях на відкритій воді, крім мене ніхто наразі не репрезентує. Але подібні запливи забирають багато ресурсів не лише фізичних, але й фінансових – без підтримки SoftServe мені б це не вдалося зробити. Думаю, для подібних речей все-таки має бути підтримка від нашого міста, від держави. Адже є куди рухатися.

У мене немає звань чи тренера

Це вже мій шостий ультразаплив. Я не є великим плавцем і плаваю з 2017 року. У мене немає звань чи тренера. В 2016 році я зробив Ironman. Там дистанція – 3.8 км плавання. Я зробив це і зрозумів, що триатлон – це не моє. Мене тягнуло до плавання. Я почав плавати довгі дистанції.

Я був першим аматором, який проплив 27 км. Це був перший ультрамарафон за всю незалежність України. Він відбувався в Італії. Я його проплив у 2018 році. Другий сезон у 2019 році – також 27 км плавав. Через місяць взяв учать у грецькому запливі – 30 км у відкртому морі, я там взяв друге місце. Минулого року в Україні проводився перший пентамарафон – це 50 км по річці Буг. Я практично не готувався  і проплив 35 км. Через два тижні був заплив в Херсоні Legendary Swim (33 км).

Валерія Рабінович

Оцініть новину
Клас!
4
Я це люблю
2
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі