НТА > Блоги > 9 травня. Післямова

9 травня. Післямова

АНДРІЙ ХОЛЯВКА, історик

134

Друга Світова війна залишається ключовою подією для сучасного світу. На десятиліття вперед вона задала певний геополітичний, моральний, культурний порядок.

Хоча геополітичного порядку, відомого як Ялтинська система або модель двополярного світу, не існує вже тридцять років, пов’язані з ним моральні і культурні парадигми продовжують існувати і визначати наш світ. Народжені з результатів Другої Світової критерії добра і зла, допустимого і нестерпного у політиці і суспільному житті – залишаються матрицею для сьогодення. І це факт.

ВВВ

Але для Москви Друга Світова, точніше «велика вітчизняна війна – ВВВ» – не просто ціннісна матриця. Для Москви – це альфа і омега, джерело сенсів і символів, основоположний міф, який пояснює все і назавжди.

І це при тому, що Москва – завжди чемпіон з маніпуляції минулим  та віртуоз з переписування історії. Як відомо, СРСР був союзником Гітлера восени 1939 року. Влаштовував спільні паради, постачав йому сировину і продовольчі товари, ділив світ і цілувався з нацизмом аж до червня 1941. А коли вчорашній союзник і співучасник напав, то в Москві оперативно вигадали «велику вітчизняну війну», щоб не говорити про Другу Світову, яку самі ж на пару з Райхом і розпалили. Ну, тобто брехня в московській інтерпретації подій присутня від початку.

Тим не менше – як же ця цензурована і препарована  «ВВВ» зайняла таке місце в уяві росіян?

Вже не є секретом, що масштабні відзначення «Дня Перемоги» були започатковані у 1965 році і пов’язані зі стартом правління в СРСР Брежнєва.

Усунувши Хрущова, Брежнєв і його кліка зіштовхнулись з серйозною ідеологічною кризою, пов’язаною з певним вичерпанням сенсів комунізму. Хрущовська десталінізація підважила основи режиму, а обіцянка збудувати комунізм до 1980 року взагалі пророкувала остаточну ідеологічну катастрофу. Вихід Брежнєв і його поплічники знайшли у прославлянні перемоги у війні, тим паче, що якраз підійшли двадцяті роковини цієї події.

І схоже, що це був переломний момент в історії режиму. Від свого народження «совіти» сповідували перспективістське бачення, обіцяючи збудувати рай на землі. «Комуністичне майбутнє», до якого нібито прямувала вся попередня історія людства, неодмінно мусило настати, варто лише ще напружити сили і ударною працею під проводом компартії наближати це світле завтра.

Брежнєв з просування «культу перемоги» розвернув перспективістську орієнтацію на сто вісімдесят градусів. Відтепер головною подією, яка надавала сенс історії та узаконювала радянський режим, стала перемога над Німеччиною у 1945 році. Мета існування виявилась … у минулому.

Починаючи з 1965, з кожним роком масштаб відзначень перемоги зростав.  До цієї дати випускали фільми, писали пісні, влаштовували феєрверки, випускали медалі. Як зазначав російський історик Мітрохін, «з 1965 р. ВВВ почала перетворюватися з національної травми у пропагандистський міф… В результаті утворився своєрідний культ, зі своїми святими, сакральними реліквіями і навіть спеціальним туризмом”.

Незабаром до брежнєвського культу «ВВВ» додався ще один ідеологічний концепт – «розвинутий соціалізм». Говорячи про «розвинутий соціалізм», компартія мовчазно давала зрозуміти, що все: ніякого комунізму не буде. Є певний рівень добробуту – тіштеся.

Третім опорним стовпом брежнєвізму стала концепція «нової історичної спільноти – радянського народу». Насправді ця концепція означала пришвидшену брутальну русифікацію, головно  українців і білорусів.

Отже, замість годувати населення обіцянками про торжество комунізму, як це робити попередні вожді, Брежнєв запропонував йому пишатись перемогою, тішитися скромним добробутом і прискорено ставати росіянами. Зрозуміло, що найбільше така програма заімпонувала саме росіянам. У перемозі вони віднайшли певну гідність, у «розвинутому соціалізмі» – ідеал, бо вже не існували впроголодь, ну, а «радянський народ» дозволяв їм почувати себе господарями, а неросіян – гостями.

 

Путінські новели

Розпад СРСР і наступні «реформи» були дуже травматичними для росіян. Ілюзії «перебудови» швидко вивітрилися, так само, як віра у демократію і ринок. Ідеологічний вакуум вирішили заповнювати за старими, перевіреними зразками. Тому з другої половини 90-их в Москві знову почали бучно відзначати 9 травня.

Але сучасних масштабів «побідобісся» набрало саме при Путіні. Він сформувався саме в часи Брежнєва, і «застій», схоже, є для нього зразком у всьому – від специфічної гуманітарної політики до сировинної економіки, в усьому, аж до дрібниць – з Олімпіадами і хокеєм.

Зрозуміло, що Путін цілком повернув брежнєвську ідеологічну тріаду з мінімальною ретушшю. Культ «перемоги» доповнила «путінська стабільність», от тільки русифікацію неросіян в РФ ведуть ще послідовніше і винахідливіше.

Новим при Путіні є лише нечуване навіть при Брежнєві зростання масштабів святкувань «перемоги». Чим далі від неї, чим менше реальних учасників війни, тим тривалішими та інтенсивнішими ставали відзначення 9 травня. Чим більше провалів і невдач в теперішньому, тим голосніше путінські пропагандисти кричать про колишню «велич». Мало не з середини квітня йде інформаційне нагнітання, сягає піку 9 травня, і далі повільно спадає аж до 22 червня.

Але справді новим став винахід 2005 року «георгіївської стрічки», відомої, як «колорадська». Ідею стрічки, яку зручно в’язати, маркуючи однодумців і територію, кремлівські креативники, звичайно, злизали з Помаранчевого Майдану, однак надали їй прямо протилежного ідеологічного заряду: антиєвропейського, антидемократичного, реакційного і шовіністичного.

Десь з 2015 у зв’язку з компрометацію «колорадки» через її використання в агресії проти України, кремлівські затійники вигадали акцію «Безсмертний полк» (діди на палицях) і спробували зробити її глобальною (!).

 

Чому нам не подобається «побідобісся»?

Не лише тому, що має мало спільного зі справжньою історією, не лише тому, що легітимізує владну кліку Путіна, чи дає сенс потворному монстру, який називається РФ, або пропонує дрібку самоповаги і значимості нещасним, упослідженим росіянам, як народу.

А головно тому, що культ «перемоги у ВВВ»  – це інструмент імперської реідеологізації та реваншистських планів відновлення СРСР чи іншої «великої Росії». Він був суто ідеологічною, пропагандистською конструкцією від самого початку і обслуговував конкретні потреби очільників Кремля. При Брежнєві культ перемоги заповнив порожнечу, яка з’явилася внаслідок вивітрювання комуністичного оптимізму. Путін же вирішив використати цей культ, як своєрідний ідеологічний кийок, як зброю реваншу. Просування його за межі РФ мало саме цю, доволі очевидну для притомних людей мету. Через культ перемоги Москва намагається захопити контроль над історичним наративом, стати символічним монополістом у цій царині, а далі просувати реваншистсько-інтеграційні проекти, попутно демонізуючи як «фашистів» і «послідовників Гітлера», так усіх, хто виступає проти московського імперіалізму.

Саме з цієї причини путінське «побідобісся» завжди викликало інстинктивне несприйняття у Східній Європі – регіоні, який Москва вважає своєю сферою впливу. Саме у Східній Європі, і конкретно в Україні, символічна експансія путінізму у вигляді «колорадок», зіткнулася з активною масовою протидією.

І вже навіть для цілком наївних нерозривний зв’язок між «культом перемоги» і кремлівським реваншизмом став очевидним навесні 2014, коли   марковані «колорадками» «зелені чоловічки» і озброєні сепаратисти з’явились на території України. Ці події наочно показали: культ перемоги – зовсім не нешкідлива забавка еліт для задурювання немудрих росіян, зовсім не проста картинка в телевізорі, що відволікає від безрадісних новин. Культ перемоги, культ 9 травня – це агресія, анексія, кров, війна.

Зрозуміло, що путінізм, як і брежнєвізм – не має історичної перспективи, приречений на гниття, розклад і розпад. Він не має візії майбутнього, не має динаміки, і долі його не позаздриш.

Хороший спосіб наблизити цей день – бити по його основоположному міфу – міфу «великої перемоги».

 

Оцініть новину
Клас!
1
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі