НТА > НОВИНИ > Суспільство > Білі українські хати стали чорними трунами для цілих сімей. Потім у ці домівки заселили росіян, – Сварник

Білі українські хати стали чорними трунами для цілих сімей. Потім у ці домівки заселили росіян, – Сварник

Про причини Голодомору розповів відомий український історик Іван Сварник

865

За різними оцінками Голодомор 1932-1933 років  не пережили від 4 до 10 мільйонів українців, ще пів мільйона – не народилися. Ми ніколи не дізнаємося, ким би вони могли стати. Про причини та наслідки геноциду проти українців говоримо із істориком Іваном Сварником.

Причини Голодомору 

Поняття «Голодомор» виникло в українській історіографії досить давно. Однак, воно використовувалось поза межами Радянського Союзу. Бо СРСР не визнавав, що саме він знищував українське селянство, як ворога соціалістичних перетворень. Зрозуміло, що всі діячі, які намагалися або пом’якшити перебіг Голодомору, або висвітлювати його і порушувати це питання – були репресовані, знищені. Було ліквідовано або засекречено матеріали переписів населення  для того, щоб ніхто взагалі не міг довідатися про масштаби цього явища.

Явище Голодомору було штучно організоване в Радянському Союзі в кінці 20-их на початку 30-их років ХХ століття. У той час відбувалась так звана «колективізація». Селян у різний метод намагалися переконати відректися від своєї ідеології – індивідуального землевласництва і змінити ставлення до землі взагалі. Тобто відмовитись від свого і віддати все колективу, громаді. І користатися спільно з того майна. Ця ідеологія була абсолютно чужою для українського селянина, який мав багатовікові традиції індивідуального землекористування і раціонального використання ресурсів землі. Тому, звичайно, що найбільший опір до «колективізації» був в українському селі. Радянська влада боролася усіма методами, але на українців нічого не діяло, тож селян вирішили попросту зламати фізично.

Почали з “ворогів” народу –  куркулів 

Спочатку вилучили тих людей, які були найміцнішими господарями, які застосовували на той час передові методи господарювання – це були куркулі та  середняки. Мій дід по маминій лінії був середняком, його не розкуркулювали, не виселяли, але змусили вступити в колгосп. Він мешкав на Чернігівщині. Натомість мій інший дід, який жив на Поділлі,  був у 1929-му році розкуркулений  і засланий у Сибір на 25 років. Виключно за те, що він був добрим господарем.  Хата мого діда в селі Лисогірка була одна єдина вкрита бляхою. Він вважався ворогом радянської влади, який був надто освічений, бо виписував газети і пояснював про що тай йшлося односельцям. Забрали землю, сім’ю вигнали зі села, а його забрали в Сибір. Його звали Іван Тимофійович Сварник. Він повернувся, коли мені вже було 5 років.

Дідо, який жив на Чернігівщині, Кузьма Сидорович, з родиною пережив Голодомор. Мама про це мені розповіла лише за два роки до смерті. До цього часу вона цієї теми не порушувала. Голод у його селі був поміркованим, люди не помирали, але в сусідніх – помирали. Казали, що було скрутно. Варили лободу, калачики, мололи жолуді. Все з чого можна було зробити їжу – робили. Однак, не померли.  Одна із причин – ліси Чернігівщини, де можна було знайти гриби та ягоди. Тоді як у степовій зоні Україні лісів не було, тому масштаби трагедії були в рази більшими.

Закон про 5 колосків 

Репресії стосувалися так званих крадіжок соціалістичної власності. Наприклад, якщо люди йшли на поле після збору врожаю і збирали колоски, то за це збирання їх також могли засудити, або розстріляти. Це закон про 5 колосків. Вважалося, що 5 колосків – це вже велика крадіжка, за яку людина має понести покарання. Що таке 5 колосків? Це жменька зерна, якою не наїсися. Однак, вважалося, що навіть така крадіжка шкодить соціалістичному господарюванню. І це в той час коли СРСР  відправляв кораблі збіжжя, торгував з капіталістичними країнами саме українським зерном.

Чим дальше від кордону, тим менше правди знали 

 Я переглядав львівську газету «Діло». Це була щоденна газета такого право-центристського спрямування. На шпальтах цього видання досить докладно висвітлювали ті речі, які відбувалися у Радянській Україні. Річка Збруч була недалеко, кордон, який не був таким залізним, і сюди дуже часто переходи втікачі з Радянської України. Тобто тут інформація була правдивою. На Заході ситуація була інакшою. Чим далі від кордону, тим менше інформації доходило до  Великобританії і США. Здебільшого ці країни отримували спотворену інформацію. Оскільки спеціальні кореспонденти, які працювали у Києві, Москві чи в інших великих містах, досить часто були підкуплені радянською владою.

Журналіст, який розповів світу про Голодомор

Історія Ґарета Джонса – це подвиг. Я бачив цей фільм «Ціна правди». Це була людина,  яка насмілилась плисти проти течії. Таких людей було небагато: тих, хто шукав правду і не вірив офіційній версії СРСР, яку спеціально подавали на Захід. Цей журналіст у міру своїх можливостей намагався подавати правдиву інформацію. Це було дуже ризиковано. Руки Москви були цупкі і далекосяжні. Діяльність цього британського журналіста заслуговує великої поваги.

Особливе ставлення до хліба 

Моя баба Уляна часто приїжджала до нас у Львів. І вона розповідала нам багато різних речей, але  тільки не про Голод. Єдине, що ми чітко від самого дитинства запам’ятали, що не можна залишати їжу на тарілці. Вона завжди казала, що слід все акуратно доїсти і вимазати тарілку хлібом. Вона нічого не розповідала, але завжди наполягала, що з харчів нічого не можна викидати, що хліб не може заплісніти. Якщо він засохне, то його як сухарик треба з’їсти.

У нас нічого не викидалося, як була баба в хаті. І зараз коли я йду повз смітники і бачу море запліснявілого хліба, мені боляче від того, що люди забули оцю страшну трагедію. Потрібно дуже дбайливо ставитися до хліба. Ми не завжди мали хліб і не знати, чи будемо  мати його в майбутньому, адже ресурси землі виснажуються. Треба до цього ставитися до цього сумлінно.

Голод переживали інші нації, але він не був геноцидом 

Голоду зазнавали. Є багато таких випадків в історії. Одна із причин – погодні умови.  Проте так було, поки люди не навчилися раціональніше використовувати природні ресурси. Важливо, що штучного голоду, організованого на рівні держави, та ще й таких масштабів не зазнавала жодна нація. Я сподіваюсь такого у світі більше не повториться.

Замовчування Голодомору небезпечне для самих українців

Злочин Голодомору – це чітке усвідомлення того, чим був комунізм і радянська влада для України. Це була ворожа влада і ворожа ідеологія, яка була скерована проти українців, як нації. І мені надзвичайно дивно, що ті послідовники комуністів, які тепер називаються «ОПЗЖ» і подібні політичні сили, мають понад 10% прихильників в Україні. Мене це надзвичайно вражає і дивує.

Це означає, що нам треба постійно на цьому наголошувати, що комуністична влада була злом. Вона намагалася витравити саму душу українців. Наш народ – це завжди була нація гречкосіїв. Так називали людей, які люблять і вміють господарювати  на землі, які вміють пристосовуватись до будь-яких природних умов. Українці завжди були добрими господарями і, я припускаю, що це в нас закладено тисячоліттями нашої історії. Згадаймо трипільців, скіфів-орачів і скіфів землеробів, яких описує Геродот. Це наші предки, які жили на цих теренах і забезпечували зерном грецькі поліси. По Дніпру, Чорним морем постачали грецькі міста нашою пшеницею. Це найдавніша наша традиція, наша гордість і особливість нації.

Ющенко – перший з президентів, хто заговорив про Голодомор

На президента Віктора Ющенка ми покладали великі сподівання. Він видався нам людиною типово українською. Це був селянський син, який любив бджоли, землю, традиції і вишивку. Ми в ньому відчували ту споріднену душу і розуміли, що Україні потрібно робити радикальні зміни в напрямку до цивілізованого світу. І хто, як не Ющенко мав їх зробити?! Тому те, що зробив Ющенко – це були історичні кроки, які зробили Україну нерадянською. Це був такий рішучий крок вперед і розрив з радянською традицією. І більше, ніж зробив Ющенко щодо Голодомору,  не зробив жоден з президентів.

Деякі села повністю вимерли

Такі приклади були особливо в тих губерніях, де наслідки були фатальними. Вимирали цілі родини і цілі села. Не залишалося нікого на цих теренах. Ті, що вціліли і виживали втікали з цього місця і шукали порятунку. Часто мігрували в міста. Є просто вражаючі кадрі і кінохроніки, які показували, як померлі селяни лежали під вокзалом чи за 100 метрів від вокзалу. Доки могли, доти йшли і вмирали на півдорозі. І вранці двірники цих людей збирали. Їхала вантажна машина і їх забирала. Для мене це було вражаючим свідченням того організованого штучного голодомору.

Це була скерована політика радянської влади, щоб знищити українське селянство, свідоме, роботяще, господарське. На їх місце завезли людей, які не мають зв’язку з цією землею, вони без історичної пам’яті. Такими людьми легше маніпулювати. Такий самий приклад ми маємо в Криму після виселення кримських татар. Туди кілька разів завозили переселенців  з Росії, поселили їх на господарствах депортованих кримських татар. І вони вважають себе автохтонним населенням. Так само і на Донбасі в нас, є і в Степовій Україні.

Чимало населених пунктів заселяли з нуля. Росіянами! Звідси і російськомовне населення, яке вважає себе «корінним»… Найбільше постраждали від Голодомору степові області: Дніпропетровська, Миколаївська, Херсонська, частково Київська. Це там, де люди були сільськими господарями, де жили виключно зі своєї праці на землі. І там наслідки Голодомору були найстрашніші.

Розмовляла Віра Лабич 

 

Оцініть новину
Клас!
4
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
7
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі