Чому дідух є прадавнім символом Різдва в Україні і яким він є сьогодні

Дідух – це прадавній символ Різдва, а також зв’язок поколінь, що мусить тривати нерозривно, символ багатства та добробуту, оберіг спокою та життя роду. Так, традиція ставити на Святу вечерю дідух тягнеться з часів язичництва, але він у собі зібрав усе, що найбільше цінували українці - урожай із рідної землі, вкладена праця у кожну зернину. За віруваннями, дідух – перев'язаний особливим способом сніп з колосків пшениці, вівса, жита або льону, прикрашений сухоцвітами або стрічками, приносить у родину щастя та радість, захищає від біди, сприяє святковому настрою. У народі казали «Дідух до хати – біда із хати». Що символізує собою дідух, звідки така назва, від чого оберігає, а також, які є сучасні варіації дідуха – читайте у матеріалі NTA.

Звідки походить назва «дідух»

[gallery size="full" columns="1" ids="362391"] Дідух – один із  найважливіших символів усіх трьох зимових свят - "дідух", "дід", "коляда" на Волині, "кріль" (король) на Холмщині, "зажин" на Чернігівщині, який вважався символом сімейного добробуту, зв'язком між поколіннями роду. Це дух предків, дідів, збереження традицій і пам'яті родини. Дідух, сіно, різдвяні традиції мають позитивний заряд енергії, дають відчуття таємничості і свята. Це символ доброго врожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі. Дідух – означає діда родоначальника сім'ї, а разом із ним усіх предків, які колись жили. Дідух – це “дід, що спустив дух”! Тобто дід ставав дідухом, коли його обмолотили. Хоча та солома могла називатися по-іншому: не тільки “дідух”, а й “баба”. Сніп – “дідо”, а солома – “баба”. Такі назви побутували на Лемківщині, Бойківщині, Опіллі. “Бабою” могло називатися й сіно, яке клали на стіл. [gallery size="full" columns="1" ids="362392"] Були й інші назви снопа: “колядник” – на Покутті та Лемківщині, “коляда” –  на Західному та Східному Поліссі, “король” – на Західному Поліссі; інколи так говорили на Бойківщині чи Опіллі. На Поліссі подекуди такий сніп називали “борода”.

Чому саме на Різдво ставлять дідух

Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». [gallery size="full" columns="1" ids="362388"] За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. [gallery size="full" columns="1" ids="362384"] Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла. Дідух – житній, пшеничний або вівсяний сніп – ставили на найпочесніше у хаті місце – під образами. [gallery size="full" columns="1" ids="362389"] За традиціями заносили у хату дідух  господар і його старший син. Якщо ж в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар. [gallery size="full" columns="1" ids="362385"] Одягнувшись у святкове вбрання, ґазда йшов до стодоли або комори, поважно брав заздалегідь приготованого дідуха й урочисто ніс до хати. Переступивши поріг, скидав шапку і вітався з господинею, ніби бачився з нею вперше: — Дай, Боже, здоров'я! — Помагай, Боже, — відповідала вона. — А що несеш? — Злато, щоб увесь рік ви жили багато. А потім віншував: —  «Віншую вас щістєм, здоровльом, з нинішнім Світим вечором. Абисмо в радости та веселости та й до другого дочекали. Аби нас нікого не бракувало. Дай, Боже, дочекати від тепер за рік — від ста літ до ста літ, доки нам Бог поможе. Дай, Боже!». — «Дай, Боже, абисмо в щістю та здоровлю відпразникували та до другого Світого вечора дочекали», — відповідала ґаздиня. Сніп ставили на лавку в кутку стола й приповідали: «Дідо йде до хати, а всяке зло з хати». Дідуха до хати заносять на Святий вечір. Господар застеляє підлогу хати соломою, під стіл і на стіл кладеться сіно, яке покривають витканим обрусом. Дітвора розтрушує солому по хаті, квокаючи, мекаючи, бекаючи, щоб наступного року велася птиця і худоба. А під обрус у сіно кладуть часник, щоб злі духи до наступного Різдва боялись ввійти в хату. Залишали при дверях і сокиру, аби нестрашний був ворог. Пращури дуже шанували дідух як оберіг. Він, за народними уявленнями, захищав оселю від злих духів, приносив злагоду до родини, сприяв затишку та миру у домі.

Дідух ставили замість ялинки

Дідух цілком можна вважати замінником ялинки, адже дідух – це таке собі «хлібне дерево», тому його теж прикрашають, мов ялинку, стрічками, квітками, калиною тощо. [gallery size="full" columns="1" ids="362393"] [gallery size="full" columns="1" ids="362394"] Майстриня соломоплетіння з Кременеччини на Тернопільщині Софія Стрикула розповіла, що колись обов’язковим атрибутом новорічно-різдвяних свят була не ялинка, а дідух.  А робили святковий символ із того зерна, яке вирощували самі.

«Ще на початку ХХ століття в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а сніп. Робили дідухи з зернових, з яких випікали хліб. А щодо вічнозелених красунь, то ялинки від Європи з’явилися і в Росії. До Росії та України новорічні звичаї привіз Петро I. Ось так у XX столітті ялинка стала важливим атрибутом зимових свят. Прикро згадувати, скільки тисяч дерев вирубується щороку заради традиції. Хоча встановлення зеленого деревця – то й не наша зовсім традиція. Адже вона не дуже контрастує з сакральним для цивілізації землеробів дідухом», – розповіла Софія Стрикула.

За її словами, дідух потребував багато кропіткої праці. Оскільки, щоб мати вдатну прикрасу дому до різдвяних свят, треба спочатку посіяти жито, пшеницю, овес потім вручну серпом вижати, тоді добре просушити, далі розділити по колінцях, посортувати. А коли все це зроблено, треба мочити та плести.

«Для дідухів потрібно брати зернові з «пустим» колоссям – коли зерно ще не достигло. Такі дідухи не будуть осипатися. Добре зроблений дідух може десятиліттями зберігатися в кімнаті, захищеній від вологи та сонця», – зауважила майстриня.

Також, за її словами, предки вірили, що чим багатше виглядає дідух, тим урожайнішим буде рік, тому прикрашали його засушеними квітами та стрічками.

«У теплу пору збираю біля дому та на полях квіти. Ще висіваю кермек та геліхрізум (або ще солом'янка) – квіти-сухоцвіти. На полях зриваю волошки, конюшину польову, мак дикий, а також різні трави – пажитницю, осокові, безсмертник, трясучку, лисохвіст, перлівник, тимофіївку та інші трави.  От безсмертник – символ довголіття, здоров'я, безсмертя людської душі, тому має обов’язково бути в дідуху. І ось цими усіма травами-квітами і прикрашаю свої дідухи. Якщо кермек та геліхрізум – просто оздоби, то інші трави – символи. Оберегове значення рослин йде ще з давніх-давен. Бо пращури вірили в силу оберегу та вважали, що своє помешкання необхідно захищати від знегоди, злого духу, недоброго ока. Ось так від давнини і до сьогодні кожна рослина заповнює певну ніші», – розповіла Софія Стрикула.

Інколи у дідух втикали ложку, щоб не було голоду, або якесь із знарядь праці (серп, граблі), щоб добре працювалося і щоб робота давала очікуваний результат.

Чому спалюють дідуха

Після опівночі у Свято Марії і Йосифа солому з хати виносять на місток перед брамою і спалюють. За традиціями спалювати дідуха мають право тільки чоловіки.

«Бо коли народився маленький Ісус, Ірод дав наказ вбити усіх хлопчиків до двох років. Ангел Господній попередив уві сні Йосипа, щоб він брав дитятко і його матір і вони втікали з Вефлеєму в Єгипет. Йосиф і Марія тікали вночі. Дороги не знали, тому йшли за вогнем, який розпалювали вівчарі. Біля вогню вони мали змогу й зігрітися. Тому й палять дідухи після Різдва, щоб показати дорогу Йосипу, Марії і маленькому Ісусові, – розповідає мешканець Озерної, що на Тернопільщині, Василь Гриценко.

І поки дідух горить, усі весело колядують, перестрибують через вогонь. [gallery size="full" columns="1" ids="362390"] Спаливши «дідух», попіл на містку розмальовують у вигляді чоловіка з палицею в правій руці. Палиця символізує силу. В лівій руці малюють мішок з грошима, щоб родина була багата. Обов’язково діда малюють так, щоб він йшов у сторону сільської церкви. І вже після цього господар кличе товариство до хати.

«Віншую, віншую Вас  з тими святами святими. Щоб щасливо проводили від Нового року до Богоявленія. Від Богоявленія до Воскресенія. Від Воскресенія до ста літ. Щоб Вам пан Бог дав життя і вік. Христос ся Рождає! – так звучить давнє віншування, яке ще досі зі староукраїнською вимовою говорять в Озерні.

За іншими повір’ями, спалювали дідуха для того, щоб зима закінчилася і можна було розпочинати сільськогосподарські роботи на полі, а також для того, щоб душі предків, які прийшли погостювати на Різдво, могли повернутися на небо. Перед тим, як його спалювали, дідух обробляли –  обмолочували, зерно висівали, а вже потім солому, яка залишилася від цих ритуальних дій, спалювали на дорозі, пише портал «Культурна спадщина предків».

«Різдво в усіх традиціях християнського світу – родинне свято. Наша традиційність – це і вшанування предків. Дідух – символ предківського духу, померлих родичів, їх запрошують на вечерю. Тут мають місце слова Олекси Терна про дідуха: «Після трапези святої Яства не збирайте, Хай стоять собі до ранку Душам радість – знайте, Пам’яттю живуть вони, Нашими думками, Адже в радості і горі Завжди разом з нами», – повідомила директор бібліотеки смт Гніздичів Леся Басник.

Сучасні варіації дідуха

[gallery size="full" columns="1" ids="362380"] Сьогодні традиції збереглися, але з часом зазнали видозмін. Так, тепер настінні дідухи стоять  довго, їх уже мало хто спалює, бо виріб вимагає від майстринь багато часу та зусиль. І роблять уже не традиційні дідухи, а сімейні обереги з соломи. [gallery size="full" columns="1" ids="362373"] [gallery size="full" columns="1" ids="362371"] [gallery size="full" columns="1" ids="362372"] [gallery size="full" columns="1" ids="362375"] [gallery size="full" columns="1" ids="362378"] [gallery size="full" columns="1" ids="362379"]

• ТРАДИЦІЇ
• РІЗДВО
• СВЯТО