НТА > Інші проекти > ГОВОРИТЬ ВЕЛИКИЙ ЛЬВІВ. ІНТЕРВ'Ю > Єдність руйнується просто – через внутрішні сра…чі та маніпуляції. Інтерв’ю з Тарасом Тополею

Єдність руйнується просто – через внутрішні сра…чі та маніпуляції. Інтерв’ю з Тарасом Тополею

“Давайте трохи отямимося! Майбутнє наше – це ми, кожен, хто зараз дивиться. Мізки холодними тримаємо, аналізуємо, думаємо, не сприймаємо інформацію, яку хтось уже пережував і виплюнув вам в голову”

616

Практично з перших днів повномасштабного вторгнення Тарас Тополя – лідер гурту “Антитіла” – у лавах Збройних сил України. Зараз ві, медик 130-го батальйону ТрО Києва ЗСУ.

Про мову, єдність і концерти Тарас Тополя говорив в інтерв’ю для проєкту “Говорить Великий Львів” на NTA.


 

Уже нічого не шокує, лише посилює ненависть

– В одному з інтерв’ю ви говорили про те, що Росія нападе і буде повномасштабне вторгнення. Ви до цього готувалися, тому що були передумови, але не усвідомлювали, що це буде в таких масштабах. Те, що відбулося в Вінниці, впродовж тижня у країні, впродовж цих місяців повномасштабного вторгнення… Вас ще щось дивує і шокує з того, що відбувається?

На жаль, нічого не шокує і не дивує вже, лише провокує ще більшу ненависть.

– Таким терором РФ намагається змусити нас домовлятися ціною втрат територій. Як не втрачати в ці моменти віри в нашу перемогу?

Я не маю відповіді на це запитання, тому що я особисто ніколи не стикався з цією проблемою втрати віри. Жодної хвилини, жодної секунди я не сумнівався в тому, що Україна переможе – з першого дня повномасштабного вторгнення, відколи “Антитіла” пішли до лав ЗСУ ТрО в Києві. Ми завжди знали, що Україна переможе, і зараз я переконаний на всі 1000%. Це наша історична місія здолати цього монстра, цього Франкенштейна, цього дракона, який повзе на нас своїми кривавими лапами ведмежими.

А щодо того, як нам триматися під тиском атак на фронті, на цивільну інфраструктуру у мирних містах… Їхнє головне завдання – це посіяти паніку і терор і, маніпулюючи в інформаційному полі, спонукати народ вимагати чогось від влади: припинити ці обстріли, дати якусь відповідь і зробити щось, щоб це припинилося. Відбувається величезна кількість маніпуляцій, в тому числі політичними колами, різними лідерами думок і тими людьми, які мають велику аудиторію. Нам потрібно, як мінімум, срачі припинити всередині, розуміти причини і наслідки, робити аналіз у своїй голові, думати й розуміти, для чого росіянам потрібні ці атаки на мирні об’єкти. Це їх  стандартна техніка ведення війни, так було споконвіків.

Вони, як орда, винищували й вирізали міста разом із жителями – дітьми, дорослими. Це було сотні років тому назад і це продовжується зараз. Таким чином, вони тиснуть в першу чергу на політичну владу для того, щоб вона під тиском народу, який втомлений, хоче припинити ці звірства, приймала капітуляційні рішення. Це ми маємо усвідомлювати. Так, це дуже велика ціна. Але якщо ми її зараз не заплатимо, опустимо руки й капітулюємо, то існування української нації буде неможливим. Ми маємо, зціпивши зуби, терпіти, боротися і йти вперед.

– Чи повинні ми зараз сідати за стіл переговорів з РФ? Чи можемо про щось домовлятися? Чи можуть бути це домовленості про перемир’я?

Нашим закордонним партнерам потрібно, щоб трек дипломатичний тривав. Я не думаю, що ці перемовини можуть призвести до якихось предметних рішень. Будь-які рішення, які будуть вчинені в майбутньому, будуть аргументуватися лише станом справ на полі бою. У бою вирішується текст майбутнього мирного договору. А я би хотів, щоб це був текст капітуляції РФ. Але політичний трек має йти і говорити потрібно, бо це потрібно нашим партнерам, які хочуть зберегти якийсь момент для дипломатичного врегулювання. Значить, маємо робити вигляд, що ведемо переговори, і при будь-якій можливості використовувати, щоб потім нам не сказали, що ми не спробували цей варіант.

– Кажете, що зараз в України історична місія – нарешті перемогти споконвічного ворога. Чому вважаєте, що саме зараз цей момент настав, адже війни з Росією – це крізь віки?

Ні, на пам’яті моїх батьків, дідусів, прадідусів не було такої широкомасштабної війни з Росією. Вона зараз почалася і, очевидно, це історичний період, який ми проходимо. Україні випала історична геополітична роль. Ми живемо в історичні часи, на нас лежить ця важлива місія. Так вважаю не лише я, мої побратими, друзі, гурт “Антитіла”, з якими я служу поруч – всі бойові, вмотивовані, хоробрі хлопці 130-го батальйону тероборони Києва, які вже гідно виконали своє завдання в Києві. І тут уже третій місяць, на жаль, з втратами, але виконуємо ці бойові задачі, які нам ставлять.

– Окрім свого основного завдання як медика, чи вдається вам працювати і  на культурному фронті, підтримувати наших бійців? Чи співаєте там? 

Чесно, тут не до співу. Але ми розуміємо відповідальність на інформаційному полі й “Антитіла” роблять все від нас можливе, щоб посилювати український наратив не лише в Європі, а й в Америці. Є засоби і методи, які ми використовуємо: вірусні відео, певні колаборації і численні інтерв’ю, які я даю закордонним медіа. Це все працює на нашу перемогу і ми цим займаємося. Ми це робимо з водійського крісла в мікроавтобуса, чи з підвалу, чи з поля бою. Всюди, де є можливість і є потреба, я виходжу на зв’язок із закордонними ЗМІ.

– У Вінниці на площі мав відбутися концерт співачки Роксолани і вона написала згодом, що один із членів її команди загинув, інший перебуває з важкими травмами в реанімації після обстрілу. Також написав Олег Скрипка, що мав мати зустріч поблизу площі  приблизно в той час, коли прилетіли ракети. А для чого зараз концерти, якою має бути їхня ціль? 

Мені важко відповісти на ваше запитання, тому що я не маю чіткої позиції щодо цього. З однієї сторони, концерти потрібні, якщо там збираються благодійні кошти на потреби Збройних сил. Але питання, чи реально зібрати щось вагоме для ЗСУ таким способом. З іншої сторони – це наражання на небезпеку великої кількості людей, коли багато людей збирається в якомусь залі. Щодо гурту “Антитіла”, то були пропозиції, але ми оцінюємо питання безпеки і відмовляємо в 10-ти із 10-ти варіантів. Концертів гурту протягом цих 5-ти місяців не було і навряд чи будуть найближчим часом. Світові артисти і селебріті, коли приїжджають в Україну, дають свої виступи в сховищах, метро, щоб потім не нести моральну відповідальність за те, що люди прийшли послухати тебе і з ними щось сталося.

“Мнє сложно, ми так прівиклі”, –  я цього не сприймаю

– Ви чули про скандал навколо Маші Єфросініної та Олі Полякової, які російською думають і хочуть мати можливість далі спілкуватися російською мовою. Величезна кількість населення в Україні й далі спілкуються російською. Напевно, і на передовій є воїни, які між собою спілкуються російською. Але ми розуміємо, що той “руський мір” рухається там, де є російська мова.  Культурне середовище має перейти на українську?

Не змішуйте мухи і котлети в одне. Як спілкується людина в побуті, як вона висловлює свої думки з рідними, близькими, друзями, мене це абсолютно не стосується. Людина може хоч жестами, хоч китайською чи англійською, хоч російською чи українською говорити. Не знати, як її виховували, і це речі, на які вплинути не можна. Але якщо людина має ресурс публічності, якщо в неї є мільйонна аудиторія, якщо вона може впливати на мізки людей і транслювати на цю величезну аудиторію оцю ліниву позицію: “Я так прівик”, – це вже неправильно. “Антитіла” своїм прикладом навпаки все робили.

Я на цьому акцентую спеціально: я народився і виріс в Києві, я двомовна людина. Я прєкрасно разгаваріваю на руском язикє, возможно, с акцентом, но у меня нет проблєми виражать своі мислі. Але всюди в публічному просторі розмовляю українською мовою і роблю це десятками років. “Антитіла” пишуть українську музику десятки років уже. Просто так, думаєте? Ні! В цього є спеціальна мета, ми усвідомлюємо, для чого ми це робимо. Нас слухають мільйони людей, ми збираємо величезні десятитисячні зали по декілька разів. Оця українська музика, українська мова – це все те, що посилює Україну. Це наша самоідентифікація. Ми прийшли до цього усвідомлення давним-давно і саме це робимо.

Та це не значить, що я не можу спілкуватися російською мовою з якоюсь людиною в побуті. Але щойно  я виходжу в ефір, в публічний простір – я є україномовний українець. І гурт “Антитіла” своїм успіхом доводить, що українське може бути класним і якісним, що українське – це не щось меншовартісне, третьосортне, холопське. Українське – це вишукане, хороше, якісне, те, чим хочеться ділитися.  Тому коли я чую, що зірки публічно в ефірах кажуть: “Мнє сложно, ми так прівиклі”, –  я цього не сприймаю. Особливо після того, як п’ятий місяць окупанти знищують нашу Україну, нашу рідну землю, винищують людей, солдатів, цивільне населення, дітей вбивають. То хіба на  тлі  цього всього не можна зробити подвиг маленький і перейти на українську мову в публічному спілкуванні? Хіба це настільки важко?

Мізки холодними тримаємо, аналізуємо, думаємо

– Які ваші прогнози? Що буде далі? Путін буде зустрічатися з депутатами своєї думи, очікуються важливі заяви від нього. Яка ваша думка, як далі будуть розгортатися події? Що робити простим українцям?

Зціпити зуби, терпіти і кожному робити на своєму місці все для перемоги: чи це в тилу, чи на передовій – це найважливіше. Що б там Путін не заявив, до чого б не договорилась,  ця дума – все це другорядне. Важливо, як український народ буде згуртований, в єдності. Як ми спільно будемо підніматися над власними протиріччями, визнавати помилки і над ними будувати єдність. В цій єдності спочатку відбивати атаку агресора, а далі я мрію, щоб в цій єдності будувати нову країну, створювати, відновлювати. Оце важливо. 

А єдність руйнується дуже просто: маніпуляціями, хейтом, ненавистю, яка підігрівається в фейсбуці, інстаграмі брехнею, маніпуляціями з політичною метою. Я приїхав у Київ, побув з дружиною п’ять днів – вона прилетіла до мене з Америки вперше за весь період війни. І в Києві я вже наслухався, що в нас тут не країна, а якась махновщина, де все розкрадається, все розвалюється і всі бідні, голі, босі і в цьому винна влада. Стандартний набір. Так було і 5 років тому назад, і 10 років тому, яка би влада не була на посадах.

Давайте трохи отямимося! Влада – це ми! Майбутнє наше – це ми, кожен, хто зараз дивиться. Тому мізки холодними тримаємо, аналізуємо, думаємо, не сприймаємо інформацію, яку хтось уже пережував і виплюнув вам в голову. Мислити треба державницькими категоріями, а не персоналіями. Де буде країна завтра, якщо ми розісремося в хлам? Де буде армія, той солдат, якщо в тилу жовч ллють одне на одного? Оце треба нам – злагода, єдність!

– Помітно, що вам це дуже болить. Чому людям приходить в голову сваритися? 

А ви менше корміть їх інтригами на ваших ток-шоу, на різних інформаційних платформах, акценти робіть на інше і тоді в людей менше буде дурницями голова забита. Це я не про вас конкретно. У журналістів місія така: ви – як пастирі. Нова ера – постмодернізм. Ви як капелани в війську, ви капелани тих душ, ви ведете їх, повістку створюєте.

 Про що ви мрієте після перемоги? Про величезний святковий концерт, чи про відпочинок в колі близьких – що спочатку?

Відпочинок в колі близьких, провести час з дітьми, коханою. Надолужити все за той час, що не зробив за цих пів року. І це мрію не лише я, а й Сергій Вусик і Дмитро Жолудь. Акценти в нас і так були правильно розставлені, але на війні вони актуалізуються. Ціна і вага стосунків з рідними і близькими, що важливо, а що ні, все це утровано, війна, як каталізатор. Тому так – побути з рідними, насолодитися посмішками дітей, обійняти і просто нічого не робити, бути з ними. Хоча б тижні два.

“Говорить Великий Львів”, Олена Івашків

Оцініть новину
Клас!
0
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"

Коментарі