НТА > НОВИНИ > Місця > «Це такий хостел. Три на три метри». Як живеться сім’ї з чотирма дітьми у слов’янській хаті

«Це такий хостел. Три на три метри». Як живеться сім’ї з чотирма дітьми у слов’янській хаті

Інтерв’ю з львів’янами, що на власному досвіді вирішили з’ясувати, як облаштовували свій побут наші предки 11 віків тому, що їли та що пили.

927

На території «Давнього Пліснеська», що у селі Підгірці, львівська родина Іванців разом із працівниками заповідника звели слов’янську хату зразка Х століття. Будували її близько двох місяців – за розмірами та параметрами, які встановили археологи. Кілька днів тому помешкання укомплектували і в ньому вже живуть Ярема із дружиною Марією та чотирма дітьми.

Своїми враженнями поділилися із програмою «Правда. Наживо» (щобудня на телеканалі NTA).

«У наших предків усе було мінімалістично, але продумано»

– Помешкання, яке Ви збудували, досить невелике. Лише 3х3 метри. Чи не затісно Вашій чималій родині?

Ярема Іванців: Колись житло наші предки використовували лише для того, щоб спати. Всі господарські роботи і вся життєдіяльність проходила на дворі. По суті – це такий хостел. Прийшов, поспав або перекусив і пішов далі. Важливими об’єктами  тут є «пічка-кам’янка», яка давала тепло і можливість приготувати їжу. А також місце, де можна було поспати. Це лежак. І цікаво, що таке житло було невелике не через те, що вони не могли збудувати більше, а через те, що не було такої потреби. Такої житлової площі – їм вистачало. Нам теж вистачає.

Марія Іванців:  Ми люди, які люблять кемпінговий відпочинок. Тому тут нам досить комфортно. Тут є чудовий лежак. Він над землею, тому не холодно. Це помешкання типу «напівземлянка». І коли сучасна людина чує про це, то вона уявляє якусь дуже страшну нору. Уявляє, що якась тваринка прогризається до тебе серед ночі.  Тваринок тут нема (сміється). У предків все було ізольовано, продумано, мінімалістично та функціонально.

«Це називається експериментальна археологія»

– Які враження від ночівлі? Чи відчуваєте дискомфорт?

Ярема Іванців: Перша ніч у нас була ще без лежака. Ми просто настелили сіна і так спали. Виявилося, дуже комфортно. Коли на дворі чи холодно, чи жарко – тут стабільна температура та вологість. Дах витримав навіть зливу. Тобто в принципі було сухо. От цієї ночі ми спали вже на лежаку і що я можу сказати? Комфортно. Добре висипаєшся, свіже повітря. Ми порівнювали зі Львовом, то тут подобається більше.

– А що в цих умовах здивувало найбільше?

Ярема Іванців: Трохи незвично було, що піч біля ліжка. Це ж відкритий вогонь.  І думаєш, що може щось загорітися, наскільки це буде безпечно та зручно. І виявилося, що таки все добре.  Дим швидко вивітрюється.  На печі дуже швидко закипає вода, вона дуже добре віддає температуру і це зручно.

Марія Іванців:  Коли сучасна  людина чує про курну хату, то зразу уявляє задимлене приміщення, в якому ти не можеш побачити своїх дітей. Це не так. Наше життя в цій хаті – це така форма руйнування міфів і стереотипів стосовно давнього помешкання. Це називається експериментальна археологія і вона нам дуже подобається. Ми давно захоплюємося і досліджуємо середньовіччя України і пробуємо такий метод дослідження. Тобто є археологічні знахідки,  які ми їх втілюємо у життя, випробовуємо. Ми не володіємо тими знаннями, якими володіли наші предки, ми не володіємо тими технологіями, матеріалами, методами обробки матеріалів. Ми це все пробуємо. Ми не робимо культ і не ідеалізуємо життя наших предків. Нам просто цікаво дізнатися як жила середньостатистична людина в Х столітті, які в неї були проблеми, як виглядав її побут. Пробуємо це з точки зору сучасної людини.

«Чай росте просто під ногами»

– Ви із родиною також досліджуєте кухню слов’ян. Які страви вони готували?

Марія Іванців: Так, опираючись на етнографічні знання, ми готуємо схожі страви. Це каші, різні чаї. Головний злак, який споживали наші предки-слов’яни, було просо. Як кажуть у народі, «пшоняна каша». В них на кухні були присутні молочні продукти, ягоди, риба. Збиральництво та полювальництво – те, чим займалися.

 

Зберігали свої продукти вони не тут, де спали, а була спеціальна харчова яма. Це заглиблення в землі, де вони зберігали свої запаси. А готували безпосередньо на такій печі у помешканні. Тут дуже швидко нагрівається казанок. Дуже швидко готуються страви, бо вогонь захищений. Сьогодні у нас по плану – пшоняна каша і трав’яний чай. Ми його любимо. Тут навколо росте дуже багато м’яти та звіробою. Діти люблять їх збирати. Увесь чай «під ногами».

«Прочитаєш у школі – і забудеш, а побуваєш у  хаті  –  і пам’ять на все життя»

– Звідки у родини така любов до старовини?

Ярема Іванців: Ми розуміємо, що без своєї історії та історико-культурної спадщини – нікуди. Якщо ти сам не будеш цього любити та досліджувати, хто замістть тебе буде це робити? Як громадяни України, ми бачимо своєю ціллю – досліджувати, як це було, хто тут жив на цій землі. Пліснеськ – це дуже вагомий і важливий об’єкт, який археологи досліджують близько двохсот років. І дуже важливо його популяризувати, щоб люди приїжджали не тільки у знакові місця і замки, а й приїжджали в такі городища. Це будували не поляки, не австрійці. Це було чисто місцеве населення. І важливо, щоб діти знали про це.

Багато інтерактивних екскурсій, які ми робимо, розраховані на дітей. Якщо ти читаєш про цю хату в книжці, то це максимум один абзац і ти нічого з нього не зрозумів. Ти навіть не запам’ятав. А коли прийшов, посидів біля печі, щось приготував та з’їв – ти запам’ятаєш це на все життя. Тому таке місце – це місце пам’яті. І в такі формі воно є доступним та зрозумілим для будь-кого. Ми віримо, що це тільки початок. Ця хатинка – вона невеличка, але дуже вагома та важлива. Це є старт. І ми віримо, що це все буде розвиватися.

Мар’яна Оленська    

Оцініть новину
Клас!
2
Я це люблю
2
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі