НТА > НОВИНИ > Суспільство > До сліз. Від гордості. Шухевич, Сенцов, Маринович, Шевченко, справжні авторитети про Україну

До сліз. Від гордості. Шухевич, Сенцов, Маринович, Шевченко, справжні авторитети про Україну

«Коли Вам хотілося плакати від гордості за свою країну?». З таким питанням до 30-ї річниці Незалежності України NTA звернувся до відомих особистостей – від політиків до письменників та лікарів. Яку відповідь ми отримали – читайте.

1760

Плакати від гордості. Чи можлива більша міра емоцій? Плакати від гордості за свою дитину, за себе, за друга, за  вчинок – свій чи інших. За свою країну.

Сльози були. В кожного. До кого ми звернулися із одним запитанням: “Коли Вам хотілося плакати від гордості за свою країну?”.  Пропонуємо відповіді тих людей, котрі справді є знаковими для України. Є знаковими для тих, хто тут живе.  Для тих, хто, навіть попри сотні-тисячі кілометрів відстані, відчуває Україну Своєю, Рідною, Єдиною.

Степан Хмара – дисидент,  правозахисник, борець за незалежність України, Герой України, народний депутат України І, II та IV скликань:

Неймовірне відчуття, що мені вдалося дожити до Незалежності. Бо якщо виходити з тієї совєцко-московської реальності, то можна було не дожити до тих часів. Тому відчуття чогось величного, що вдалося брати учать у тому процесі відновлення держави. Неймовірне щастя, але поряд появився, я би сказав, величезний тягар розуміння, що це буде дуже тяжко, коли ця держава ставала на ноги.

Особливо, коли нам вдалося тріумфувати після ухвалення Декларації про державний суверенітет. Це головний фундамент відродження української держави. З того все починалося.

Олег Сенцов – кінорежисер, сценарист:

На Майдані, коли вночі, кожну годину, виходила Руслана, та співала «а капела» гімн України, а всі люди підспівували їй.

Мирослав Маринович – колишній політв’язень, правозахисник, віцеректор Українського католицького університету, філософ, публіцист:

Я пам’ятаю цей момент. Пригадую ту тяжку ніч, коли вперше Янукович спробував розігнати Майдан. Наступного дня я зібрався на Київ зі Львова їхати. Мене це дуже стривожило, перевернуло всю душу. Дорогою я дивлюся і бачу, що одне за одним їдуть автомобілі на Київ. На автостанціях, де продають каву, всі спілкуються, і всі піднесено говорять про те, що їдуть до Києва, бо треба підтримати Майдан.

І ця картина, коли одне за одним їдуть авто, – це таке розкішне почуття було. Гордість за тих людей, які змогли отак, в одну секунду, запалитися і їхати на підтримку Майдану.

Андрій Шевченко – колишній футболіст «Динамо», італійського «Мілана», англійського «Челсі», екстренер національної збірної України, володар «Золотого м’яча» найкращого футболіста Європи (2004):

Пишаюся тим, що я українець. Завжди відчуваю гордість за це та відповідальність, що в багатьох моментах моєї футбольної кар’єри мені пощастило презентувати на різних рівнях цілу країну.

За моє футбольне життя було чимало надзвичайно яскравих, емоційних і неймовірно зворушливих моментів. Розпочинаючи від перемог під керівництвом нашого метра Валерія Васильовича Лобановського  і до останнього Євро-2020, коли збірна України вперше потрапила до вісімки найсильніших команд континенту.

Для мене також дуже почесно стати першим українцем, який вигравав Лігу чемпіонів. І хоча це було у складі «Мілана», я постійно асоціював себе з Україною. Та й в Італії мене насамперед знали та знають як українцям.

Щиро вітаю мою рідну країну з ювілеєм! Бажаю їй перемог і щасливої долі!

Оксана Муха – українська співачка, скрипалька, заслужена артистка України, переможниця в талант-шоу «Голос країни»:

Перший мій такий найпіднесеніший стан був у час Помаранчевої революції. Це було дуже емоційне піднесення, перший крок, коли українці вперше за час Незалежності зрозуміли, що Незалежності у нас немає, тому почали її виборювати.

Я пригадую – в цей час у нас була подорож до Франції з оркестром, де ми виступали. Тоді ми всі мали помаранчеві шалі.  І коли вийшли на концерт у цих шалях, то весь хор почав нам аплодувати. Це був дуже зворушливий момент. Ну і, звісно, Революція Гідності. Тоді я була надзвичайно горда за свою націю, за сміливість, за свідомість.

Ігор Калинець – український дисидент, поет, лауреат Шевченківської премії, премії ім. Василя Стуса, премії ім. Івана Франка (Чикаго):

Час, коли проголошення Незалежності було. Тоді ми плакали і не думали, що таке можливо. То було таке потрясіння – це наче і мрія, але ніхто не сподівався, що таке можливо.

Ігор Юхновський – фізик-теоретик, професор, академік НАН України, народний депутат України І-IV скликань​ Верховної Ради:

Я був головою Народної Ради, основним режисером цього процесу – проголошення Незалежності. І коли це сталося, депутати вийшли після закінчення засідання Верховної Ради, то їх чекав неймовірно великий натовп святково вдягнених людей, радісних, з неймовірно добрими очима, з великими букетами квітів у руках. І всіх, хто виходив, закидали тими квітами.

Я думаю, що у кожного депутата було освідомлення, що, проголосувавши за Незалежність, він зробив велику справу. Настільки було приємним і величним відчуття, що більше такого урочистого моменту я у своєму житті не пам’ятаю.

Павло Клімкін – український державний діяч, дипломат, колишній міністр закордонних справ України:

Я відчув себе зовсім вільною людиною після Майдану. У мене таке було відчуття після Помаранчевої революції, але воно було не глибоке. А от після Майдану стало справжнє. Я вважаю, що гідність і свобода пов’язана з тим, що ми стали собою. Людина, якщо вільна, то і відповідальна.

Ірма Вітовська – українська акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка, заслужена артистка України:

Мабуть, тоді, коли був фінал Майдану, коли українцям вдається повернути на правильний шлях. Момент перемоги, коли військові залишилися з честю і не злякалися. Такі речі зворушують, коли об’єднується громадянське суспільство.

Це сльози щастя і надії в будь-чому: перемога на кінофестивалі, перемога на олімпіаді, перемога на матчі. Перемога – коли нація гуртується. Перемоги – прекрасні, але ми ще повинні об’єднуватися навколо минулого.

Юрій Шухевич – політичний діяч, політв’язень:

Був такий час, що дійсно мені хотілося плакати від гордості. Таких ситуацій, на жаль, дуже мало за ці 30 років. Але така ситуація була у 2014 році, коли ці хлопці – голі, босі, Бог знає в чому і без зброї, їхали на фронт. Цим можна було гордитися. За свій народ, який здатний мати таких синів і донок, які голіруч підуть, щоб відбити наступ ворога.

…Не раз вже здавалося, що ми пропали зовсім, що вже не здатні піднятися з ніг, але ми піднімалися і дійсно показували дивовижні приклади героїзму.

Роман Безсмертний – політик, дипломат, один із авторів Конституції України, кандидат політичних наук:

Таких випадків було три, коли був гордий до болю. Перший – коли прийняли Конституцію. Другий, коли Ющенка обрали президентом. Третій – це Майдан у 2014 році. Три моменти, які можна віднести до того, коли гордість перехоплювала подих.

Я відчув оцей справжній вітер свободи, коли ухвалили 16 липня 1991 Декларацію про державний суверенітет. Це відчуття свободи, якого до того не існувало. Це відчуття легкого подиху. Навіть акт про Незалежність я сприймав як похідне від Декларації.

Олександр Фільц –  український психотерапевт, доктор медичних наук, професор:

 

 

Це був момент, коли у 2004 році Ківалов оголосив президентом Віктора Януковича. Це було напередодні першого Майдану в Києві у 2004 році. Тоді у Львові була перша маніфестація – не підпорядкуватися цьому рішенню. Тоді ми всі переживали за це, і тоді був момент гордості.

Олександр Ірванець — український письменник, поет, прозаїк, драматург:

Під час Революції Гідності, коли ти бачиш цей Майдан, організовану групу осмислених людей. Пораховано, що одного разу на Майдані було понад мільйон людей. Ось тоді сльози на очі навертаються.

Ірен Роздобудько – письменниця, ілюстраторка та сценаристка:

Своєю країною, її історією, її героями, які були у всі часи,  я пишаюсь завжди. І, якщо чесно, від гордості я ніколи не плакала – швидше раділа. Але сльози дійсно підкочують, коли я бачу колони солдатиків – і на парадах, і в дорозі на фронт. Думаю, що це сльози гордості і вдячності за захист і їхню мужність.

Жан Беленюк – борець греко-римського стилю, олімпійський чемпіон Токіо-2020, багаторазовий чемпіон світу та Європи, народний депутат України:

Завжди переповнюють особливі відчуття, коли піднімається прапор рідної країни, коли є перемога України. Тоді відчуваєш такий неповторний щем – що аж до сліз…

Для мене особисто найбільш пам’ятною за всі ці роки є найсвіжіша олімпійська медаль у Токіо. Дуже приємно, що вдалося вибороти її для України.

Якщо говорити про нашу Незалежність, то, ви знаєте, для мене дуже болючим питанням залишається війна. Наразі ми змушені ще виборювати цю Незалежність, захищати від агресії нашого північного сусіда, робити це для кожного українця.

Я бажаю всім нам урешті-решт довести всім, що ми самостійні та незалежні. Для нас, в Україні, це й так зрозуміло. Але й досі, як бачимо, є сусіди, яким це не зрозуміло, тому потрібно їм це доводити різними шляхами. Усім бажаю перемоги та нарешті мирного неба над головою!

Валерія Рабінович, Віталій Павлишин

Фото: вільні джерела

Оцініть новину
Клас!
7
Я це люблю
1
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі