НТА > НОВИНИ > Новини світу > Друзі та вороги України. Як світ реагує на загрозу вторгнення Росії

Друзі та вороги України. Як світ реагує на загрозу вторгнення Росії

На тлі солідарних дій держав Євросоюзу та НАТО щодо Росії дисонансом виглядає позиція Німеччини

694

Незважаючи на те, що Кремль мобілізує для шантажу України та Заходу всі сили, зокрема, впливових політичних лобістів, більшість країн світу адекватно реагують на погрози Путіна та концентрацію російських військ поблизу українських кордонів.

Повним ходом триває постачання Україні сучасного оборонного озброєння. Крім того, найвпливовіші політичні гравці світу погодилися на запровадження масштабних антиросійських санкцій у разі російського нападу на Україну.

Президент США Джо Байден вже не виключає запровадження санкцій особисто проти Путіна. І така пропозиція отримала повну підтримку у Великій Британії.

Літак за літаком зі США й інша допомога

Якраз ці дві країни очолюють таке собі проукраїнське лобі у світі. Америка найбільше допомагає зброєю. Декілька днів тому зі США прибув уже восьмий літак і доставив до України 86 тонн боєприпасів. Можливо, коли ви читаєте ці рядки, вже з’являється свіжа інформація про прибуття нової партії американського військового вантажу.

Джо Байден та інші американські політики твердо та впевнено гнуть свою лінію. І в їхній беззастережній підтримці України сумнівів не виникає зовсім. Нещодавно за ініціативою США відбулося засідання Ради Безпеки ООН, де обговорювали питання російської агресії проти України.

І взагалі лише за один день на початку лютого надання Україні зброї оборонного характеру підтвердили у США, Польщі, Нідерландах, Естонії. І такий процес підтримки України на тлі можливої російської агресії триває щоденно. Військові експерти стверджують, що такої кількості озброєння в нашій армії за часів Незалежності ще не бачили.

Нещодавно до Києва завітав прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. З його позицією теж усе чітко зрозуміло.

«Розвідувальні дані чітко показують, що на кордоні з Україною перебувають 60 батальйонно-тактичних груп російських військ… Нам потрібно дуже чітко донести до Кремля, до Росії, що це буде катастрофічний крок», – заявив британський лідер.

У такій же канві провадять політику Польща, Чехія, балтійські та скандинавські країни. І перелік можна продовжувати.

На підтримку України вже не вперше сьогодні висловилася Японія (а конкретніше – нижня палата їхнього парламенту). Щоправда, японці, схоже, не до кінця розуміють нашого контексту, бо у деяких їхніх заявах відчувається також бажання не образити Росію. Однак загалом – Японія з табором визначилася.

Турецький друг

Уже впродовж тривалого часу відзначається активністю у намаганні врегулювати напружену ситуацію і президент Туреччини Реджеп Ердоган. Він декілька разів робив пропозицію надати майданчик для українсько-російської зустрічі на найвищому рівні. Щоправда, в Кремлі до цього ставляться здебільшого скептично.

«Слава Україні!» від Ердогана в Києві вже стало таким собі мемом. І це фактично підтверджує, що Туреччина є другом України. 

Про підписану угоду про зону вільної торгівлі між країнами все ще дискутують експерти-економісти, але в політичному плані цей крок є досить промовистим.

Також очікується підписання угоди про будівництво в Україні підприємства з виробництву турецьких безпілотників Bayractar. Окрім того, засідання Тристоронньої групи з врегулювання ситуації на Донбасі можуть перенести з Мінська до Стамбула.

У Львові та Харкові відкриють генеральні консульства Туреччини. Це теж вагома подія, адже зараз статус генерального консульства, скажімо, у Львові мають лише дипломатичні представництва Польщі, Чехії та Росії. Інші країни почесними консульствами, консульствами, представництвами, консульськими кореспондентами та центрами візової підтримки.

Німецький комплекс провини

На тлі солідарних дій держав Євросоюзу та НАТО щодо Росії дисонансом виглядає позиція Німеччини, яка навідріз відмовляється постачати зброю в Україну.

На думку деяких політичних аналітиків, тут дається взнаки давній комплекс провини у німців за страждання, які Німеччина завдала населенню СРСР у роки Другої світової війни. Мовляв, німцям не можна постачати зброю тим, хто є потенційним противником Москви, і не можна запроваджувати проти неї руйнівні санкції.

Але при цьому комплексу провини стосовно України нинішній німецький уряд чомусь не відчуває.

Ще одним фактором такої позиці називають високий рівень корумпованості німецької еліти російськими грошима. Так наче мантру повторюють тезу про те, що «Північний потік-2» – це суто економічний, а не політичний проєкт. При цьому новий канцлер Олаф Шольц, складається враження, стрибає між краплинками, уникає рішучості й обмежується деклараціями.

Тож у Німеччині час від часу «вискакують» на поверхню явно проросійські персонажі. Такі, як, наприклад, тепер уже колишній командувач військово-морських сил Кай-Ахім Шенбах.

Він відзначився цинічними заявами стосовно «втраченого Криму» та закликом надати Путіну «ту повагу, на яку він заслуговує». Після спровокованого цим дипломатичного скандалу високопоставлений військовослужбовець подав у відставку.

Або прем’єр-міністр Баварії Маркус Зедер, який заявив, що виступає проти впровадження жорстких антиросійських санкцій, і наголосив, що, на його думку, Москва не є ворогом Європи.

Крім того, очільник найбагатшої федеральної землі Німеччини додав, що найближчим часом не може йти жодної мови про вступ України та Грузії до НАТО, чи навіть заявку на членство.

А ще є колишній канцлер Німеччини (1998-2005) Герхард Шрьодер, член правління «Газпрому» й особистий друг Путіна. На його висловлюваннях «немає де клейма ставити»…

Союзники агресора: Китай, Лукашенко, Куба

Найпотужнішим партнером Росії є Китай. Нещодавно Володимир Путін їздив у Пекін і запам’ятався там не тільки тим, що заснув на трибунах під час церемонії відкриття Олімпійських ігор, а й спільною заявою з лідером Китайської народної республіки Сі Цзіньпінем.

Вони спільно виступили проти розширення НАТО та звинуватили Альянс у «роздмухуванні конфронтації». Китай та Росія заявили, що окремі держави, військово-політичні союзи чи коаліції мають на меті «отримання прямо чи опосередковано односторонніх військових переваг на шкоду безпеці інших».

Так, у протиборстві США та колективному Заходу Росія та Китай є навіть дуже міцними союзниками. Хоча, на думку деяких політичних аналітиків, їхня дружба не настільки міцна, як це намагаються показати. У китайців амбіції великі, тож росіяни побоюються, що друг-сусід може поглинути частину їхніх територій. І такі побоювання небезпідставні.

Найбільше ж у друзі Росії «пхається» самопроголошений лідер Білорусі Олександр Лукашенко. У численних публічних промовах він неодноразово «ляпав язиком» про свою любов до Путіна. Ось тут якраз, на думку оглядачів, можна говорити про поглинання однієї країни іншою.

Одне за одним планують і проводять спільні військові навчання – «Союзна рішучість», «Щит союзу». І з цього деякі експерти роблять висновок, що Росія з Білоруссю таки готуються до війни та головним ворогом вважають колективний Захід узагалі й Україну зокрема.

А ще Володимир Путін розраховує на давніх друзів із часів СРСР. Не так давно хтось із Кремля сказав, що у випадку продовження розширення НАТО на схід, Росія може розмістити своє озброєння на Кубі та у Венесуелі. Ці країни, як і деякі інші в Латинські Америці, залишаються сателітами Москви.

Декілька днів тому Путін мав телефонну розмову з лідером Куби Мігелем Діас-Канелем Бермудесом. Щоправда, у Кремлі запевнили, що це не стосувалося питання поглиблення військово-технічної співпраці та розміщення військових баз на острові. Однак прессекретар Путіна Дмитро Пєсков наголосив, що відносини між двома державами «мають глибокі традиції» та «наповнені конкретним змістом».

«Кишенькове НАТО» Путіна

До Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) входять 6 країн: Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія та Таджикистан. Оглядачі вже давно «охрестили» її такою собі відповіддю НАТО або «кишеньковим НАТО Путіна».

У «справжньому» НАТО довго не зважали на «конкурента», але недавні події в Казахстані змусили поставитися до ОДКБ серйозніше. Не виключено, що незабаром до неї приєднаються нові члени, зокрема, сусідні Узбекистан і Туркменістан, які свого часу були союзним республіками. Вони частково перебувають у російському фарватері, проте, скажімо, Туркменістан підпав і під іранський вплив.

Прецеденти Хорватії та Чехії

У проросійському хорі помітними є хорватська та чеська нотки. Зокрема, президент Хорватії Зоран Мілановіч виключає можливість того, щоби надсилати військових далі на схід Європи у складі підрозділів НАТО. За словами політика, Загреб взагалі може відкликати своїх військових у разі вторгнення Росії в Україну.

«НАТО нарощує свою присутність, ми нічого з цим робити не будемо. Якщо відбудеться ескалація, то ми відкличемо всіх до останнього хорватського солдата. До України це не має жодного стосунку, але в політиці президента США Байдена я бачу непослідовність і небезпечну поведінку», – заявив Мілановіч.

Пізніше прем’єр-міністр країни Андрей Пленковіч попросив вибачення за скандальну заяву керівника держави. Про це він написав у твітері.

«Враховуючи те, що в Україні наших солдатів немає, а контингент, який перебуває у Польщі, вже повернувся, я не знаю, яких саме військових має намір вивести президент. Його заява про корупцію в Україні – не наша позиція, і я від імені уряду прошу вибачення в українців за такі недолугості», – заявив він.

Дещо пояснити хорватські непорозуміння може той факт, що президент Мілановіч представляє соціал-демократичну партію – спадкоємницю союзу комуністів Югославії.

Однак Хорватія – це парламентська республіка, тому президентські висловлювання там мають менше ваги, ніж у державах із чітко визначеним президентським правлінням.

Це ж стосується і Чехії. Президент Мілош Земан давно відомий проросійською риторикою.

У неділю, 6-го лютого, в коментарі чеським медіа він розкритикував уряд за рішення надати зброю Україні та виступив проти запровадження чеських військ у складі груп НАТО на східних кордонах Альянсу.

На його заяву вже відповів Дмитро Кулеба.

Якщо проаналізувати розкладку сил, то можна зробити висновок, що в України більше друзів у світі, ніж ворогів. Однак ситуація і надалі напружена. І вона такою залишатиметься, бо сусід у на агресивний і ненаситний. Тому постійно варто залишатися на сторожі та насамперед розраховувати на себе, а вже потім на підтримку ззовні.

Віталій Павлишин

Оцініть новину
Клас!
2
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"

Коментарі