НТА > НОВИНИ > Технології та ІТ > Історії про мрії. Як умільці з України дають техніці нове несподіване життя

Історії про мрії. Як умільці з України дають техніці нове несподіване життя

Українські майстри жартують, що техніки поганої не буває – поганою може виявитися тільки «прокладка» між кермом і сидінням

2142

Для когось – це улюблена справа, які присвячують усе життя, для інших – вихід зі складних ситуацій у небезпечних обставинах. Але всіх їх об’єднує винахідливість, кмітливість і золоті руки та розум, які можуть усе. Українські умільці та майстри постійно дивують новинками й оновленнями техніки на різний лад.

Дитяча мрія, що літає

39-річний мешканець Рівненщини Олександр Войтович своїми руками зробив гелікоптер. Чоловік розповів, що про такий літальний апарат мріяв із дитинства. Конструював його два роки, тепер випробовує, літаючи над полем на околиці свого села.

В інтерв’ю Суспільному він зазначив, що практичної вигоди від гвинтокрила не чекає, а просто тішиться від реалізації своїх інженерних ідей та можливості здійматися у небо.

Мешканець Рафалівки Олександр Войтович має вищу інженерну освіту та працює слюсарем на Рівненській АЕС. Інтерес до техніки у нього з юності. Своїми руками перероблював спершу мопеди, а потім й автомобілі. З дитинства мріяв мати власний вертоліт.

Складові гелікоптера різного походження: одні виготовляв своїми силами, інші купував на автошротах. У конструюванні Олександрові допомагав батько Володимир Макарович. Він із дитинства підтримував захоплення сина технікою.

Вертоліт Войтовичів базується у дворі їхнього приватного будинку в Рафалівці. У поле, до місця літних випробувань, його доставляють на причепі. Потім обстежують всі вузли. Після цього прогрівають і перевіряють роботу двигуна. Потому Олександр підіймає машину у повітря.

Керувати гелікоптером чоловік навчився самотужки. З часу першого підйому у повітря налітав приблизно 70 годин. Щоразу політ нетривалий: 5-7 хвилин. Висота невелика: до 5-ти метрів. Олександр розповів, що переживає за надійність лише, коли підіймається вище.

Олександр Войтович наголосив, що практичного застосування вертольоту не бачить:

«Я хочу просто літати, без жодних запитань. Просто – літати», – запевнив він.

У планах сина та батька – сконструювати ще один вертоліт: потужніший і вже тримісний.

Трактор від натхнення

Умілець із Самбірщини Орест Земко власноруч змайстрував повнопривідний трактор. Такому хобі він присвятив майже три роки. У вільний від заробітків час, в орендованому гаражі, чоловік невтомно працював, щоб здійснити свою мрію.

Займатися тим, що до душі – саме про це завжди мріяв 46-річний Орест Земко. Заробляючи за кордоном або ж різноробочим, чоловік щоразу хотів бодай трохи присвятити час справі, яка приносить йому задоволення. І так було ще з дитинства.

Свій трактор чоловік продавати не збирається. Розповідає, що без нього у господарстві не обійдеться. Та й шкода віддавати, адже надто багато сил і часу  вклав у нього.

Чоловік зізнався: знайомим інколи здавалося, що йому не вдасться самостійно зробити трактор. Утім, така невіра у його сили лише додавала ще більше натхнення.

«Це був виклик. Усі ходили і казали, аби я лишив цю справу. Мовляв, у мене, людини, яка живе у п’ятиповерхівці та має обмаль інструментів, у домашніх умовах  нічого не вийде. Та, розумієте, у мене навпаки після таких слів з’являвся азарт. Це ще більше мене заохочувало. Пояснював, що навіть якщо б у мене і нічого не вийшло, то я ніколи би не розчарувався, і не пошкодував про зроблене», – зазначав чоловік.

У час карантину дружина навіть жартувала над його хобі. Мовляв, хотіла до гаражу ліжко принести, бо відчувала, наче чоловік у ньому живе більше, ніж удома. Так і було, визнає пан Орест. Справу свою любить і не залишав до пізньої ночі.

Застосувати свої вміння і реалізувати себе в Україні, на жаль, каже пан Орест, не вдасться. І роки вже не ті, і, живучи у маленькому Хирові, яке не є індустріальним, зробити це важко. Тож працюватиме лише задля свого задоволення. Іншим радить:

«Багато хто розпочинає роботу та через маленькі труднощі – залишає її. Якщо ти не любиш майструвати, не маєш терпіння, то навіть і не берися. У мене не все виходило відразу, багато чого по декілька разів доводилося переробляти, але я знав, що так відбуватиметься. Треба бути завжди готовим до труднощів», – підсумував Орест Земко.

«Бандеромобілі» для війни на Донбасі

Коли 2014-го року вибухнула російсько-українська війна, багато хто жахнувся від жалюгідного технічного стану нашої армії. Але тут далася взнаки кмітливість українських умільців.

Як зазначила «Українська правда», після драматичних боїв за Іловайськ до рук бойовиків потрапило щось: чи то машина з постапокаліптичних фантазій «Шаленого Макса», чи то іржавий «Tesla CyberTruck».

Сепаратистів шокував захоплений КамАЗ добровольчого спецбатальйону «Дніпро-1», наглухо захований під незграбним панциром із зварених металевих листів. У мережі саморобний броньовик прозвали «Гранд-джихад». Він став одним із великої кількості подібних авто, які дивували своїм виглядом і нестандартним підходом до інженерії.

«Можна пишатися нашим народом, – зазначив підполковник, військовий журналіст Сергій Камінський. – У світі ще не було настільки масштабного волонтерського руху, прагнення захистити своїх бійців. Настільки різноманітної техніки, яку переробляли для фронту, я ніде не бачив».

Навесні 2021-го року Камінський випустив енциклопедію «Народні панцерники», в якій зібрав детальну інформацію про 75 бронемобілів, зроблених аматорськими конструкторськими бюро.

Незвичні авто та сучасні тачанки українських військових ворог називав «бандеромобілямі», «вундервафлямі» (жартівливе від німецького Wunderwaffe – диво-зброя), «шушпанцерами».

Наші добровольці з властивим їм гумором і самоіронією теж вживали подібні слова. І давали своїм броньовикам цілком конкретні клички-позивні: «Крокодил», «Анаконда», «Верблюд», «Пряник», «Балу», «Варяг», «Ангеліна», «Ліля», «Шрек».

У різних частинах країни кипіла робота в гаражах і майстернях, де з’являлися бронемашини. На їхній дизайн, нерідко дуже смішний і дивний, не звертали уваги. Головне завдання – вберегти бійців від куль, мін і снарядів.

Наприклад, у минулому мирному житті цей «Коник» був звичайним УАЗ-469 виробництва 80-их років, який приватний військторг «Мілітарист» передав 11-му батальйону територіальної оборони «Київська Русь».

У реальному бою «уазік» легко перетворити в решето, тому його вирішили зміцнити. На справжню броню грошей не було. Довелося фантазувати й імпровізувати. В підсумку – «Коник» пройшов тисячі кілометрів на Донбасі

На заводську броню для «Коника» пішло би 15 000 доларів. Таких грошей не мали. Саморобний захист обійшовся в 26 000 гривень. Броньовик зробили за п’ять діб і відвезли наприкінці липня 2014-го року на гору Карачун під Слов’янськом.

Пізніше машина служила в Дебальцевому і вижила під час обстрілів в Фащівці та Чорнухиному в Луганській області. Основні завдання «Коника»: супровід колон, підтримка підрозділів і евакуація під прикриттям кулемета.

Пікапи, джипи, інкасаторські буси, вантажівки, самоскиди, «уазіки- буханки», КамАЗи, КрАЗи – для виробництва бронемобілів годилося все.

Однією з проблем було знайти куленепробивне скло для народних броньовиків. Одного разу це вдалося несподіваним чином. Їх допомогли дістати волонтери з Німеччини, знайшовши потрібне на Ebay.

Продавцем виявився німецький пенсіонер. Коли дідусь із красномовним прізвищем Шульц дізнався, що його товар купують для захисту від Росії, віддав всю партію безкоштовно.

Зараз, коли бійцям вже не потрібно стільки саморобної техніки, ентузіасти, які її робили, намагаються зібрати пошарпані фронтом зразки. Для них важливо зберегти бронемобілі як пам’ятку української винахідливості та взаємовиручки.

Схрестити «Запорожець» і «Porsche»

У Житомирі ж цього року з’явився нестандартний ЗАЗ-968М. На вигляд це звичайний Запорожець, але насправді – «вовк в овечій шкурі». Про нього розповів «Фокус» із посиланням на ютуб-канал «Джипи-монстри».

Від ЗАЗ-968 в автомобіля залишився лише кузов. Справа в тому, що вся технічна начинка взята у старого «Porsche Boxster». Завдання виявилося дуже складним, адже в автомобілів різні розміри та компонування, але житомирські майстри з ним впоралися.

Хоча доопрацьований «Запорожець» нічого не видає – хіба що кліренс дещо зменшений і бампери трохи інші. Також встановлені збільшені колісні диски.

А ось салон практично повністю перенесений із «Porsche Boxster». Кермо, передня панель, щиток приладів та крісла запозичені в німецького спорткара.

Двигун «Porsche Boxster» доопрацьований і доповнений турбонаддувом – тепер опозитна шістка розвиває близько 500 кінських сил. Розгін до 100 км / год займає менше, ніж 6 секунд, і тепер на світлофорі «Запорожець» може розправитися з багатьма спортивними моделями.

Скажена «Волга» стала «Люцифером»

А ось у Харкові чоловік перетворив стареньку «Волгу» на справжній потужний спорткар для дрифту. Як розповідали журналісти «2 + 2», майстер перебрав машину до гвинтика та подарував своєму залізному коневі нове серце від «Форд-Мустанга».

Назвав свого улюбленця «Люцифер». Тепер його автомобіль здатен видавати такі дива на дорозі, що позаздрить дорога машина з найпрестижніших автоперегонів.

Чоловікові вдалося зробити «скажену» Волгу, яка дасть фору багатьом спорткарам самотужки. Він змайстрував дрифт-кар і встановив на нього відповідне обладнання.

Чоловік його зробив своїми руками, тільки у питаннях електрики довірився іншим спеціалістам. З машини довелося прибрати цілу низку елементів для того, щоби зробити її легшою, що необхідно для хорошого дрифту.

Потужність двигуна автомобіля складав близько 700 кінських сил, але власник прагнув досягнути показника у тисячу.

Оцініть новину
Клас!
10
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
1
Шооо?
1

Коментарі