НТА > НОВИНИ > Новини світу > Людина темних емоцій. 13 світових експертів розгадують плани Путіна

Людина темних емоцій. 13 світових експертів розгадують плани Путіна

Фарсові погрози і шантаж чи повномасштабний напад на Україну, – який варіант обере Володимир Путін

521

Чому Путіну доведеться вибирати між війною і фарсом, що може спонукати російського лідера до ірраціонального рішення та чи втамує апетити загарбника визнання незалежності ОРДЛО

Саме на цю тему відоме американське видання Politico опитало 13 експертів-аналітиків світового масштабу.

«Оскільки світ спостерігає за можливою війною, ми звернулися до відомих спостерігачів за  Росією та Путіна, щоб запитати, що може бути далі – і що мають робити США», – пояснює мету опитування видання. Й одразу на початку статті роблять коротке резюме від опитування. Воно зводиться до тези: «Путіна неможливо передбачити». Утім аналітики все ж спробували це зробити. Одні сказали, що очікують вторгнення Путіна, а інші вважають, що він, ймовірно, відведе дипломатії більше часу.

А от коли запитали, як має реагувати на події Байден, експерти запропонували широкий спектр варіантів: від відправки додаткових військ у регіон до серйознішого ставлення до проблем Росії, пом’якшення риторики з боку Вашингтона.

Путіну доведеться обирати між фарсом і війною

Що ви очікуєте від Путіна далі

Авторка роботи «Путінська Росія», російська політологиня, фахівчиня з проблем поведінки російської політичної еліти, дослідниця путінського режиму Лілія Шевцова. Народилася у Львові.

“Президент Путін став «майстром несподіванки» – позаздрив би Хічкок! Несподіванка викликає сум’яття на Заході. Водночас, саме війна може об’єднати Захід. Поки що ескалація спрацювала, змушуючи Захід шукати угоди з Кремлем. Завдання Путіна зараз полягає в тому, щоб не допустити переростання несподіванки в блеф. Зрештою, йому доведеться вибирати між війною і фарсом – це означає приниження, а він до цього не готовий”.

Старший науковий співробітник Московського центру Карнегі Андрій Колесніков:

“Я не впевнений, що Путін сам знає, яким буде його наступний крок.

Ми звикли оцінювати його, як раціональну людину, але він людина темних емоцій. Він взяв Крим.

Навіть якщо переговори та/або зрозумілі економічні наслідки вторгнення в Україну стримають його раціонально, він може раптом прийняти особисте, ірраціональне рішення. Наразі, можливо, він міг би визнати незалежність проросійських сепаратистських республік в Україні заміною чи прелюдією до вторгнення”.

Професор, політолог, що спеціалізується на міжнародних відносинах,  Раджан Менон:

“Попри весь песимізм, я вважаю, що невдалі переговори в Женеві та продовження російської ескалації зосередили уми, відкривши кілька дипломатичних каналів (США-Росія, Великобританія-Росія, Німеччина-Росія, Росія-НАТО), покращуючи перспективи дипломатії. Тож я очікую, що Путін почекає, оцінить результати, збереже свій порох сухим, але не поспішатиме із вторгненням в Україну”.

Провідний автор на greatpower.us  Моллі МакКью:

“Путін продовжить нас шантажувати. Навіть без жодної атаки в регіоні існує нова реальність небезпеки. Ми обговорюємо речі, які не були дискусійними до ескалації. Росія продовжує просувати своє геополітичне бачення на Захід, і дуже можливо, що ми програємо, якщо не будемо стояти і боротися зараз. Ми вибираємо між соромом і війною, але в кінцевому підсумку отримуємо і те, і інше, як казав Черчілль”.

Колишній заступник Держсекретаря і колишній президент Брукінгського інституту Строуб Телботт:

“Він почекає, щоб побачити, що вийде з дипломатії, готуючись до бліцу, якщо переговори проваляться”.

Колишня старша директорка з питань Європи та Росії Ради національної безпеки США Фіона Хілл:

“Путін завжди був непередбачуваний. Він переконаний, що у нього є ряд варіантів дій і різні способи використання слабкості. Якщо вся наша увага зосереджена на Україні, то його наступний крок може бути десь в іншому місці, щоб вивести нас із рівноваги і побачити, як ми реагуємо”.

Співробітник Ради з міжнародних відносин, Колишній директор апарату Ради національної безпеки щодо Росії Томас Грем:

“Путін хоче зламати волю Заходу, тримаючи його в стані нервового напруження, поки Захід намагається зрозуміти, яким може бути наступний крок Путіна. Поки що він вправно використав загрозу вторгнення, щоб змусити Захід до переговорів. Путін продовжуватиме йти дипломатичним шляхом до тих пір, поки відчуває, що прогресує, продовжуючи при цьому свої загрозливі дії в Україні та навколо неї. Його тактика така: ви отримуєте більше від дипломатії, якщо за нею ховається потужна військова сила”.

Американський радник з національної безпеки, що обіймає посаду заступника помічника міністра оборони щодо Росії, України та Євразії Евелін Фаркас:

“Я вважаю, що є 80% шансу або й більше, що він використає свої військові сили для захоплення іншої частини України. Я також стурбована тим, що він посилить ескалацію в інших частинах світу, як-от Сирія”.

Почесний професор Університетського коледжу Лондона та директор розвідки Маяк Марк Галеотті:

“Поки що росіяни, здається, відчувають цінність у продовженні діалогу, тому на даний момент я очікую поєднання деяких кроків для посилення тиску – наприклад, нещодавні кібератаки на Україну та майбутні військово-морські навчання. При цьому дивляться, що вони можуть отримати від Заходу”.

Директорка аналітичного центру «Нова Європа» в Києві Альона Гетьманчук:

“Путін став заручником власної стратегії, висунувши ультиматум щодо розширення НАТО та погрожуючи вторгненням в Україну. Якщо Захід (і особливо США) цього не прийме, він буде змушений відреагувати. Яка це буде реакція, залишається тільки здогадуватися”.

Професор Колумбійського університету, що спеціалізується на пострадянській зовнішній політиці Тімоті Фрай:

“Оскільки інші інструменти для легітимації його правління – економічні показники, успіх у зовнішній політиці, особиста харизма та пропаганда – стали менш переконливими, Путін почав усе більше покладатися на служби безпеки, а більш помірковані еліти відійшли в сторону. Я очікую, що США будуть дотримуватися своєї політики відкритих дверей НАТО, я думаю, що швидше за все, Путін значно розширить військові дії Росії в Україні, якщо переговори зупиняться”.

Чим Путін здивує людей

Співробітник Ради з міжнародних відносин, Колишній директор апарату Ради національної безпеки щодо Росії Томас Грем:

“Що він не злий геній, керований ненавистю до Заходу та його цінностей. Скоріше, у своїй зовнішній і внутрішній політиці він добре вписується в традиції російської державності та зовнішньополітичної стратегії. Розташована на величезній території з кількома грізними фізичними бар’єрами та суворим, невблаганним кліматом, Росія історично шукала безпеки через суворий внутрішній контроль, відсуваючи кордони якомога далі від свого центру. У стратегічному плані російська експансія є оборонною, хоча вона явно виглядає наступальною та агресивною для тих народів, які були змушені піддатися стратегічному впливу Росії. Це та драма, яка сьогодні розгортається в Україні”.

Колишня старша директорка з питань Європи та Росії Ради національної безпеки США Фіона Хілл:

“У молодості Путін був надзвичайно майстерним у дзюдо і виступав на національному рівні. Він підходить до внутрішніх і міжнародних протистоянь як до турніру. Навіть якщо ви не виграєте кожен бій, важлива ваша загальна продуктивність. Вам не обов’язково бути найсильнішим, щоб перемогти, і ви можете залякати свого суперника та отримати перевагу, просто ступивши на килимок і закріпивши свій перший хват”.

Директорка аналітичного центру «Нова Європа» в Києві Олена Гетьманчук:

“Росія – єдина країна у світі, чиї офіційні наративи зображують Україну як військову державу, яка здатна створити загрозу чи навіть атакувати Росію. Насправді Україна сьогодні найбільше у світі потребує гарантій безпеки”.

Колишній заступник Держсекретаря і колишній президент Брукінгського інституту Строуб Телботт:

“Пам’ятайте, будучи молодим офіцером КДБ у Східній Німеччині під час розпаду СРСР, Путін був не шпигуном, а контршпигуном.

Його робота полягала в тому, щоб бути підозрілим, а його нападки – це маскування страху перед Заходом”.

Путін – поганий стратег. Він сам підштовхнув Україну до НАТО

Колишній посол США в Україні та колишній заступник помічника держсекретаря США Стівен Пайфер:

“Люди уявляють Путіна, як стратега. Я вважаю, що він хороший тактик, але сумніваюся, чи він майстер стратегії. Подивіться, до чого призвела його стратегія щодо України: вона відштовхнула Україну від Росії на Захід. Президент Володимир Зеленський, який неоднозначно ставився до НАТО, коли вступив на посаду, тепер вважає це ключем до безпеки України; українська громадськість все більше підтримує вступ до НАТО; НАТО та ЄС відносно єдині в підтримці України; а Фінляндія та Швеція тепер наполягають на тому, щоб двері НАТО залишалися відкритими. Ця стратегія – величезна невдача для російських інтересів”.

Професор, політолог, що спеціалізується на міжнародних відносинах, City College of New York Раджан Менон:

“Те, що Путін використовував зброю за кордоном – в Україні в 2014-15 роках, у Сирії після 2015 року та Казахстані – насправді не було легковажним ризиком, як вважають на Заході”.

Авторка “Путінської Росії” та член Фонду Ліберальної Місії у Москві Лілія Шевцова:

“Дивно, чому Захід дивується кожному кремлівському гамбіту, коли Путін не змінювався багато років. Ми досі не знаємо, як Росія вирішить свій когнітивний дисонанс – 80 відсотків респондентів останніх опитувань хочуть нормалізувати відносини із Заходом, але 50 відсотків звинувачують у протистоянні Росії та України США і НАТО”.

Програмна директорка Міжнародної кризової групи для Європи та Центральної Азії Ольга Олікер:

“Росіяни не думають, що вони погані хлопці. Вони думають, що роблять усе, щоб захистити та просувати власні інтереси та безпеку. І так роблять усі, і так насправді працює зовнішня політика”.

Професор Колумбійського університету, що спеціалізується на пострадянській зовнішній політиці Тімоті Фрай:

“Незважаючи на заяву Путіна про те, що Україна – «не справжня країна», 80% росіян у регулярних опитуваннях за останні 15 років воліли би бачити нормальні відносини з Україною і лише 20% вважають за краще об’єднання. Громадська думка також свідчить про те, що росіяни досить чутливі до жертв. Кремль врахував це у своїй військовій тактиці в Грузії, Сирії, Криму та Східній Україні. Цієї чутливості недостатньо, щоб запобігти подальшому російському військовому вторгненню в Україну сьогодні, де ставки значно вищі, і громадськість переважно звинувачує НАТО в протистоянні, але вони можуть ускладнити сценарій вторгнення, якщо все піде погано.

Провідна авторка на greatpower.us Моллі МакКью:

“Не має значення, що ми знаємо про Путіна чи Росію, якщо ми нічого не робимо у відповідь на дії Росії”.

Чи Путін сам відповідальний за українську кризу, чи ним керують більші сили

Почесний професор Університетського коледжу Лондона та директор розвідки Маяк Марк Галеотті:

“Путін – представник когорти росіян-однодумців, останнього подиху Homo Councilicus, людей, які насправді не розуміють кінець імперії та статусу наддержави і які вважають, що Захід активно ворожий. І, відверто кажучи, у них є для цього певні підстави, оскільки Захід занадто довго неправильно ставився до своїх відносин з Росією. Москва відчуває, що її помічають і поважають лише тоді, коли вона завдає клопоту Заходу, тому, мабуть, ми не повинні дивуватися, що вона завдає нам неприємностей”.

Старший науковий співробітник Московського центру Карнегі Андрій Колесніков:

“Путін відповідає на потребу росіян, які відчувають втрату великої сили. Але цим він штучно розпалював псевдопатріотичні настрої. Те, що відбувається зараз, повністю відповідає його найближчому оточенню, одержимому теоріями змови та образами”.

Колишній посол США в Україні та колишній заступник помічника держсекретаря США Стівен Пайфер:

“Кремль несе відповідальність за нинішню кризу. Вони намагалися сформулювати це як кризу НАТО-Росія, викликану розширенням НАТО. Але остання країна, яка межувала з російською територією, приєдналася до Альянсу у 2004 році. Тож чому криза зараз? Кремль дуже заклопотаний Україною”.

Авторка “Путінської Росії” та членкиня Фонду Ліберальної Місії у Москві Лілія Шевцова:

“Путін є головним, хто приймає рішення у зовнішній політиці Росії. Однак на його рішення впливають два фактори. По-перше, персоналізованій системі влади Росії потрібен ворог, щоб консолідувати суспільство за лідером. Другим фактором є криза і деморалізація Заходу, який спонукає Москву розім’яти м’язи”.

Програмна директорка Міжнародної кризової групи для Європи та Центральної Азії Ольга Олікер:

“Інтереси та цілі Росії, а також її ставлення як до України, так і до Європи в цілому, були незмінними під керівництвом різних російських лідерів. При цьому Путін має дуже специфічний стиль, і його дуже довге перебування при владі призвело до дуже персоналізованої та централізованої системи прийняття рішень. Отже, хоча цілі Росії щодо України та Європи значною мірою не залежать від Путіна, те, як Росія їх реалізує зараз, є досить специфічним для Володимира Путіна та його владних структур”.

Колишня старша директорка з питань Європи та Росії Ради національної безпеки США Фіона Хілл:

“Суть полягає в тому, що Москва вважає, що Вашингтон скористався її слабкістю після розпаду Радянського Союзу і хоче змінити поточні домовленості щодо безпеки в Європі, включаючи домінування НАТО. Путін вважає, що США зараз слабкі, і Росія має унікальну можливість примусити змінити свої умови”.

Провідна авторка на greatpower.us Моллі МакКью:

“Те, що ми бачимо зараз, – це традиційний російський/радянський спосіб діяльності, просто ми вирішили забути про це в період між кризами. Тільки тепер Росія деглобалізована, розробила інструменти для зменшення своєї залежності від Заходу; це дозволяє їм повністю ігнорувати міжнародний порядок, заснований на правилах.

Пентагон готується до наказу

Який найкращий крок для Байдена на даний момент

Колишня старша директорка з питань Європи та Росії Ради національної безпеки США Фіона Хілл:

“Путін і російська пропаганда фактично зобразили США і НАТО як агресорів, а Україну, як загрозу безпеці Росії. Він поклав на США відповідальність за відповідь на вимоги Росії в Європі, інакше Москва буде мати «виправдання» військових дій. Байдену потрібно повернути справу проти Путіна; забезпечити міжнародне засудження російських погроз і дій в ООН та інших установах; заручитися глобальною підтримкою незалежності та суверенітету України; і пов’язати подальші переговори з Росією щодо деексалації шляхом відведення сил, нещодавно перекинутих у регіони, що межують з Україною”.

Почесний професор Університетського коледжу Лондона та директор розвідки Маяк Марк Галеотті:

“Ця криза стосується не лише жорстких геополітичних розрахунків влади та сфер впливу. Коріння проблеми в страхах, образах і гніві Путіна та його оточення. Існують різкі межі того, наскільки ефективними є загрози економічних санкцій, як засіб стримування. Тож дайте Кремлю те, що він вважає «повагою», на яку він заслуговує. Зменшіть мачо-риторику з округу Колумбія, яку в кращому випадку не чують у Москві, а в гіршому тлумачать як загрозу. Зосередьтеся на тому, щоб Москва говорила, адже ці розмови дають шанс зрозуміти справжні цілі Путіна та бажання ризикувати”.

Колишній заступник Держсекретаря і колишній президент Брукінгського інституту Строуб Телботт:

“У такому серйозному питанні президент повинен виступити зі зверненням до американського народу та решти світу”.

Американська радниця з національної безпеки, що обіймає посаду заступниці помічника міністра оборони щодо Росії, України та Євразії Евелін Фаркас:

“Президенту Байдену до цього моменту вдалося уникнути військових дій Путіна, але йому потрібно посилити це стримування, щоб збільшити ймовірність перемоги дипломатії. Йому потрібно згуртувати міжнародне співтовариство в Організації Об’єднаних Націй, направити Україні підтримку протиповітряної та морської оборони на стратегічному рівні, а також творчо мислити та перехопити ініціативу Путіна. Це означає проведення економічних, політичних або військових дій за межами Європи, щоб вивести Путіна з рівноваги. Оприлюднити інформацію про корупцію Путіна та його союзників”.

Колишній посол США в Україні та колишній заступник помічника держсекретаря США Стівен Пайфер:

“Адміністрація Байдена встановила правильні рамки: спробуйте розширити дипломатичний шлях, уточнюючи ціну російського військового нападу – більше каральних санкцій, більше західної військової допомоги Києву та посилення присутності НАТО на його східному фланзі. Приємно бачити, що адміністрація збільшує військову допомогу Україні (хоча вони можуть надавати її більш помітно, як це зробила Великобританія з міні-аероліфтом Королівських ВПС). Схоже, Пентагон готується до наказу про переміщення частини військ до Європи”.

Старший науковий співробітник Московського центру Карнегі Андрій Колесніков:

“У Байдена немає хороших варіантів. Поєднувати стримування (наприклад, не розміщувати ракети в Європі тощо), із твердою рішучістю та не розмовляти з Путіним на його умовах про сфери впливу (мислення 20-го століття) – це все, що він може зробити”.

Директорка аналітичного центру «Нова Європа» в Києві Олена Гетьманчук:

“Офіційні особи США говорили, що «нічого про Україну без України». Я закликаю їх бути ще більш відвертими: жодні рішення щодо майбутнього України не повинні прийматися без участі України. По-друге, Вашингтон має чітко продемонструвати Путіну, що поки Джо Байден є президентом Сполучених Штатів, Україна буде займати перше місце в списку пріоритетів і не буде покинута.

Я просто не можу повірити, що серед світових політиків немає нікого, хто мав би відвагу обіграти одного авторитарного правителя, який роками успішно шантажує демократичний світ”.

Авторка “Путінської Росії” та членкиня Фонду Ліберальної Місії у Москві Лілія Шевцова:

“Це залежить від мети Байдена: не допустити російських військових дій проти України чи не допустити подальших російських навчань? Єдність Заходу та його готовність реагувати можуть зупинити військову гру Кремля на межі «хто моргне першим». Але це не може перешкодити Кремлю пробувати порушити єдність і злагодженість Заходу”.

Провідна авторка на greatpower.us Моллі МакКью:

“Щоб перемогти ідеологічно, нам потрібен успіх в Україні. Наші цілі: захищати наших союзників, НАТО, безпеку Заходу та верховенство права, а також керувати демократіями, відстоюючи їх. Щодо Росії: ембарго на будь-яку торгівлю зброєю (як імпортною, так і експортною); ембарго на нафту; ембарго на ядерну співпрацю. Для України: військово-технічна підтримка, особливо систем протиповітряної оборони; план у стилі Маршалла для підтримки української економіки. Для країн Балтії, Балтійського моря, ведучих членів НАТО та Чорноморського басейну: розгорніть людей і матеріальні засоби зараз, щоб забезпечити величезні гарантії безпеки. Це буде сигналом і для Росії, і для Китаю, що наші друзі не будуть покинутими”.

Співробітник Ради з міжнародних відносин, Колишній директор апарату Ради національної безпеки щодо Росії Томас Грем:

“Байдену необхідно підтримувати Росію на дипломатичному шляху. Для цього йому доведеться задовольнити головну вимогу Росії – припинити подальше розширення НАТО на схід. Завдання полягає в тому, щоб знайти формулу, яка б відповідала мінімальним вимогам Росії щодо безпеки, щоб Україна не виходила з орбіти безповоротно, залишаючись вірною основним американським  принципам прав суверенних націй. Цю формулу неможливо виробити під час суспільної напруги, яка супроводжує офіційні переговори. Тому Білому дому необхідно створити конфіденційний канал для Кремля”.

Програмна директорка Міжнародної кризової групи для Європи та Центральної Азії Ольга Олікер:

“Байден багато в чому на правильному шляху. Обидва підходи: запобігти війні й давати Росії те, що вона хоче, або погрожувати залучити сили НАТО в Україні – обидва неприйнятні для західних держав. Тому залишається лише переконати Росію, що ціна подальшої агресії буде справді болісною. У той же час адміністрація Байдена має донести до Москви, що західні держави визнають, що нинішній порядок безпеки в Європі не є надійним. Якщо російські війська відходять від України, США та їх союзники повинні домовитися про вжиття заходів, включаючи обмеження на розгортання, що допоможе закласти основу для нового стабільного порядку. Але адміністрація повинна визнати, що цей підхід може потерпіти крах, і в такому випадку їй доведеться вжити заходів, які загрожують новими витратами та ризиками наступної кризи”.

А статтю “Головне і другорядне. До чого схиляють Україну торги між Росією і США”, – читайте тут.

Адаптований переклад Олени Івашків

Фото: Українська правда

Оцініть новину
Клас!
1
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
1
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"

Коментарі