НТА > Телепроекти > ПІДСУМКИ. НАЖИВО > “Тримайтеся”. Це все, що нам кажуть. Мама Святослава Паламара “Калини” про долю сина

“Тримайтеся”. Це все, що нам кажуть. Мама Святослава Паламара “Калини” про долю сина

Два місяці Лідія Паламар не знає, ані де її син, ані в яких умовах перебуває

1306

Два місяці минуло від виходу захисників Маріуполя із “Азовсталі”. За результатами обміну полоненими, в Україну повернулися 95 захисників, які вийшли з території заводу. Яка доля інших, де вони перебувають і чи є шанси на повернення додому.

Мама заступника командира полку “Азов” Святослава Паламара “Калини” Лідія Паламар у програмі “Підсумки. Наживо” розповіла, що відомо про долю її сина та інших захисників “Азовсталі”, командирів:

“Ми тоді всі були прикуті до екрану, тому що хотіли побачити,  як і що там проходить. Але найгірше, коли нічого не показали, коли виходили 20-го травня наші хлопці, командири. Одне-єдине, що коли 20-го числа син мені передзвонив зранку в 10:42 в мене був шок, бо я почула живий голос. Він сказав: “Мама, деякий час зі мною не буде зв’язку”. І урвався… Для мене був шок: де вони, що вони? Читаючи різні новини, не говорити, не розказувати лишнє. Це були якісь такі умови поставлені для нас, батьків.

Де зараз Святослав Паламар

Пройшло два місяці, коли їх вже нема. З 20-го числа ми не знаємо конкретно нічого. Я дзвонила одразу в Червоний Хрест. Мені сказали назватися, хто я така є Святославу. Я назвала всі свої дані і вони сказали: “Так, ця людина є в полоні і відправлена в “ДНР”. Проходить деякий час і знову читаємо, що до них доступу немає. Де вони насправді, ніхто не знає, влада наша не повідомляє. Складається асоціація батьків, мамів, сестер, братів, щоб щось ми могли знати. Нічого ми не знаємо.

Найгірше те, що коли дзвонимо в Червоний Хрест, відповідь їхня професійна: “Ви тримайтеся. Буде зв’язок, коли вони будуть на звільнення”. Але ніхто не говорить, що в нас дотримуються Конвенції 1949-го року, всі розмови записуються.

Три дні тому я дзвонила в Червоний Хрест і кажу: “Поясніть мені – він евакуйований чи він в стані полону? Де він знаходиться? Тому що є різні версії!”. Вона говорить: “Вони евакуйовані, є така людина”. “Стоп! Ви Червоний Хрест! Де конкретно є мій син?” “Ви знаєте, ми нічого не можемо конкретно сказати,” “А ви знаєте, що мені подзвонив адвокат з Москви, щоб я дала договір, щоб він мав доступ до Калини, він буде захищати Паламар Святослава”. В них ніякої інформації немає.

Де він є? В Лєфортово? Чи він, взагалі, є в Україні, чи в “ДНР”? Читаєш нашу владу – так, вони в “ДНР”. Усе замовчують… Я вчора дзвоню в головне управління контррозвідки – ніхто не підняв трубки від самого ранку. Чоловік теж намагався дзвонити – ніхто. Я знаю, що всі розмови записуються. Я хотіла просто дізнатися,  де в даний момент перебувають наші командири. Кожного командира буде захищати певний адвокат і мені повідомили, хто Калину буде захищати. Адвокат дав мені всі свої дані, дуже тактовно повівся з нами. Я представилася, договір з ним підписала. Він сказав, що я буду мати дозвіл і доступ до Святослава. Мені це сподобалось. Потім я йому пишу: чи був цей дозвіл, чи є та дитина? В мене є купа відповідей, що він відправив всі запити: і в Федеральну службу, і в Службу безпеки. Ніхто ще нічого нам не повідомив. І ми в тому незнанні… Це найгірше! Ми не знаємо, як психологічно їх ламають.

Судитимуть як терористів

Бачачи зараз через російські канали, як допитують морпіха Волину…   Ідуть уже негативи на “Азовсталь”, на наших азовців. Якщо захищає по кримінальний справі цей адвокат, значить їм “шиють” тероризм. Наші герої, які захищали в Україні Україну, український народ, тепер вважаються терористами. В Москві – так, якщо їх відправили в Лєфортово.

Болюче питання – що нам робити? Куди звертатися? Мовчок, мовчання. Де добитися правди? Я не хочу говорити тільки за одного сина. Бачачи, як вони виходили, як герої, тепер їх судять, як терористів? Це в голові не вкладається! Хоч ми знаємо, що Росія не дотримується своїх слів. Яка там була домовленість?

Страшно від того, що ми нічого не знаємо. Боляче! Хоча би держава анонімно…  Напишіть нам листа! Скажіть щось, щоб ми хоч трошки заспокоїлись. Якщо вони десь потрапили в ту сторону – я переживаю. За те, що будуть показові суди робити над ними, психологічно їх ламати. Для Росії показово їх тримати. Що треба зробити нашій владі, щоб хлопці повернулися – питання велике.

Сподіваємося бодай на один дзвінок

Шкода, в нас зараз дуже багато гине хлопців, вони не підготовлені. Зараз війна не та, яка була в 2014-му році. Тяжко навіть говорити. Я в січні приїхала з Маріуполя. Знаю,  яке це місто було. Тепер ті розвалини, ті руїни, масова загибель людей, невинних дітей – тяжко переноситься. Але їх захищали, як могли, хлопці. Вони там стояли і виконували наказ. Наказ був вийти на обмін. Не чуємо того обміну, не знаємо, що далі.

Ми надіємось, хоча би на один дзвінок батькам, дружині. Хоч хтось би з наших командирів дав знати, що з ними не проводять тортур, що вони хоч в якійсь безпеці, що є нагляд ООН, Червоного Хреста. Наші хлопці захищали цивільне населення, свою територію, українські землі. В мене не вкладалося в голові, чому їх відправили в “ДНР”? Там настільки умови були складні. Хлопці, які вийшли з полону, важили 90 кг, а стали по 46! Ви уявляєте, що там робиться?

Нашій владі треба якось це робити скоріше! Чи є терпіння, є віра в те, що вони повернуться? Так! Але коли? Час настільки довго йде, тому що ми чекаємо. Але ми до останнього будемо чекати, це однозначно! Віра повинна бути і вона підтримує. Святослав повернеться! І всі вірять в те, що він буде з нами. Я хочу закликати всіх батьків, щоб ми зійшлись і подумали, як правильно нам поступити.

“Підсумки. Наживо”, Олена Івашків

Оцініть новину
Клас!
0
Я це люблю
1
Ха-ха
0
Сумно
2
Злість
2
Обіймашки
0
Шооо?
0

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"

Коментарі