НТА > НОВИНИ > Культура > Нашу епоху в історії опишуть, як епоху сорому, – Брати Капранови

Нашу епоху в історії опишуть, як епоху сорому, – Брати Капранови

Про Капранових – видавців дитячої літератури, YouTube-блогерів, патріотів, що жили в Росії та суперсилу українців.

170

Ведуча програми  «Без гриму» на телеканалі NTA Марія Шиманська побувала в гостях у Братів Капранових – Віталія і Дмитра. Зустріч відбулася в «бункері», на складі торгової компанії і видавництва Капранових, де зберігаються книжки.

Коли книжка з помилкою, мами на форумах – це страшні люди

– Перед записом Ви згадали, що випускати дитячу літературу. Поясніть, чому маленька дитяча книжечка коштує ледь не пів царства?

Віталій Капранов:  Всі звикли, що в книжці найдорожче – це папір. Насправді ж – інтелектуальна складова. І якщо художник 24 сторінки малює два роки, а то й довше, то ви розумієте, скільки коштує така робота художника. Дитяча книжка – це передусім набір картин. І це розставляє все на свої місця. Книжка не може коштувати дешево, бо над нею довго працювалося.

Дмитро Капранов: Над дитячою книжкою особлива робота ведеться. Якщо в товстому романі редакторські хиби можуть бути і пробачені, то в дитячій книзі… Мами на форумах, коли книжка з помилкою, це страшні люди. Вони розривають видавництво. Чорний список – це теж окрема тема.

–  Справді дитячій літературі підкреслять обов’язково…

ДК: Є ж давній анекдот, як друкували історію Другої світової: на форзаці мальована карта, всі коректори працювали, але в назві міста Сталінград «р» пропустили. Вийшло «Сталін гад». І воно так і вийшло! Тобто, картинки треба теж вичитувати і це теж окрема робота.

– На карантині українці почали більше читати?

ДК: Судячи з того, що ми маємо за результатами торгівлі під час карантину, то українці читають те, що у них уже було. Те, що раніше накупили в магазинах.

ВК: Нема грошей, тому що людей відправили у відпустки і не платили, або платили половину. Людина спочатку купує їсти, пити. Дехто навпаки. А книжки – уже на п’ятій, шостій позиції. Тому, звісно, все печально.

ДК: Печаль велика в тому, що книжка як невидимка. Раніше йдеш – книгарня, вітрина. Ти церкву побачив, то хоч лоба перехрестив. Тут та сама історія. Книгарня, як об’єкт міського простору, фактично зникла з очей. Нема оцього стимулу зорового.

ВК: Нове покоління українців значно краще читає, ніж попереднє. Адже теперішні люди, 30-річні, дитинство провели в 90-ті роки, коли була гіперінфляція, коли книжок практично не видавалося. Ціле покоління виросло не маючи нових книжок. Зараз ці люди  народжують нових дітей. А зростання дитячого сектору на видавничому ринку говорить про те, що батьки, які виросли без книжок, починають купувати книжки своїм дітям.

Треба вишиванку носити частіше, тоді не буде ганьби

 Нещодавно мережу обурила вишиванка президента України Володимира Зеленського. Вона схожа була на російську вишиванку. Але чи варто критикувати людину, яка хоча би такими дрібними кроками йде до українськості?

ДК: Ми просто знаємо, хто цю вишиванку робив. Тому і говоримо так: якщо у тебе немає власних переконань, які ти підтверджуєш вибором оцієї вишиванки, то іти на поводу людей заради ідеї не варто. Особливо президенту. Президент, попри його минуле сценічне, – лідер нації. Йому треба зрозуміти, що він уже не в «95-му кварталі», а в геть іншій іпостасі.

ВК: Якщо таку косоворотку вдягає лідер української нації, то… Лідер нації – це лідер нації. І він повинен розуміти, якої нації він є.

ДК: А щоб зрозуміти це, треба вишиванку носити частіше. Приводів для цього багато: і народні свята, і національні свята. А почнеш носить вишиванку, маючи колекцію вишиванок, то почнеш розбиратися. А почнеш розбиратися – не буде ганьби.

Президенство Зеленського – це епоха сорому

– Два роки президентства Володимира Зеленського. Для Вас важкий цей період? 

ВК: Коли Зеленський тільки прийшов до влади розуміли, що буде п’ять років безперервного сорому. Поки що два. На жаль, наші передбачення виправдовуються.

ДК: Соромно за країну, соромно за виборців, соромно за дії влади. Очікування чергового сорому, чергової ганьби. Знаєте, то як мати сина-двієчника..

ВК: Ну і знати, що в тебе керівництво некваліфіковане, що з викликами вони не зможуть справитися… Це означає, що ти починаєш переживати за ці виклики ще більше. Концентруються російські війська і ти переживаєш. Прийшла епідемія і знову переживаєш. Коли ти на роботу йдеш, і думаєш про Міністерство охорони здоров’я, про Міністерство оборони, а не про роботу – це дуже складний моральний стан. А найгірше, що нічого не зміниться. Вони можуть мінятися місцями, але ж музика від цього не заграє.

ДК: Крім того у нас на додачу ще є «Слуги народу» в Верховній Раді. Декого з яких знав особисто. І це черговий сором. А особливо, коли тебе починають похлопувати по плечу за кордоном і кажуть: ну нічо, нічо.

ВК: Той самий Вірастюк. Ми ж з ним знайомі. Він же у нас тренувався, тут, у залі, отут за квартал зал бійцівський. А тепер, як з ним поводитись?

– Навіть його вибори на Франківщині були цілим скандалом.

ВК: Наша епоха буде в історії описана, як епоха сорому.

Закон про мову: в Україні клієнт йде за касою магазину

Закон про мову. В сфері обслуговування тепер всюди українська. У Львові можемо говорити, що ми цього не відчули, бо так було і раніше. А в Києві як відчуваєте? Стало української в сфері обслуговування більше?

ВК: З нами завжди більше говорили українською. Ми помітні люди, нас багато хто знає і ми самі говоримо українською. Але, якщо прислухатися до хору, то люди  значно більше стали говорити українською після того, як почали на касі їх обслуговувати українською. Парадокс! Начебто каса повинна йти за клієнтом, а в Україні клієнт іде за касою. І це прекрасно!

ДК: Дуже зворушують таджики, які торгують сухофруктами. Вони говорять українською тепер. У них з числівниками проблеми, деякі просто показують на калькуляторі, але принаймні вітаються і пропонують товар українською. Мені затишно в такій ситуації.. Роль насильницького регулятора у держави в Україні дуже важлива.

Шовіністські жарти 95-го кварталу

– Коли закон запрацював, з’явилася сценка «95-го кварталу», де українською обслуговують в борделі. Мовляв, як гарно українською звучить «повія» – повіє вітер, «хвойда» – запах карпатських лісів. Висміювання української мови в такому форматі – що це на Вашу думку?

ВК: Цьому добру скоро вже 200 років, нічого нового вони не придумали. Це звичайний великодержавний шовінізм, абсолютно радянський, імперський. Ми ж в російській школі вчилися. І в другому класі до нас приїхав хлопчик із Березнуватого Полтавської області. Він вчився в українській школі і вдома розмовляв українською. Як з нього сміялися всі! І його таки перевчили на російську цькуванням.

Російський період життя Капранових

– Мало хто знає, але брати Капранови навчалися і працювали в Москві. І саме в Москві Ви зрозуміли, що варто розмовляти українською.

ДК: Так. По-перше, у нас є обставини, які виправдовують. Ми жили на вулиці Івана Франка в Москві.  Це були 1988-1990 роки. Саме тоді стояло питання національного самовизначення. Готувалася найбільша політична катастрофа і ми були, як співучасники «злочину». Тоді була дуже сильна українська діаспора в Москві.

ВК: Коли почали ставити в радянські паспорти штамп, що ми громадяни України, то подзвонили мамі в Очаків: «Мамо, ми тобі передамо паспорти, йди в паспортний стіл, постав печатку». Вона тоді сказала, що навіть за хабар не ставлять, бо у нас прописка в Москві. Отже – громадяни Росії. Це було шоком. Хоча в 1991-му році ми ще навіть українською як слід не розмовляли, було відчуття, що в нас забирають щось рідне. Ми сказали собі: «Так не можна». І почали переходити на українську між собою, з дітьми.

Читайте вголос і «челюсть» перетвориться на «щелепу»

– Які можете навести аргументи людям, які кажуть, що їм складно перейти на українську мову?

ВК: Перш за все, треба розмовляти з тими, хто тебе не буде виправляти. Діти не будуть виправляти, особливо маленькі діти й тварини. Ти сам потім зрозумієш, коли помиляєшся.  А ще  спілкуванні з ними шукаєш найпростіших форм і засвоюєш українську на базовому рівні. Фрази з підручника ніколи не використовуються в реальному житті. Всі, хто вивчав іноземні мови, це знають.

ДК: Друга проблема – фонетика, тобто вимова. Це лікується читанням вголос. Читайте вголос. Так можна вчити будь-яку іноземну мову – читайте вголос. І русская «челюсть» перетвориться у вас на «щелепу», якщо  будете читати вголос. І третє питання – публічність застосування. Намагайтеся в супермаркеті стандартні фрази переводити на українську: «Добрий день, дякую, будь-ласка». Робіть перші комунікативні моменти.

ВК: А тим, що говорять, що складно, можемо сказати одне: навіть Янукович навчився.

Наша унікальна суперсила те, що ми – українці

– Коли намагаються показати, що ми всі однакові, говоримо російською, слухаємо російську музику, дивитися російське кіно, аби якась частина країни не почувала себе обділеною. Чи ми такою мірою не роз’єднуємо ще більше цю країну? 

ДК:  Той популізм-перестрах – це страшна штука, дурість. Наш козир те, що ми не такі, те, що ми українці. Більше українців в світі нема. Це наша унікальна суперсила. І ховать її – це просто губити свої переваги.

ВК: То як заборонити відмінникам добре вчитися, тому що цим вони ображають тих, хто не вчиться. Ми – українці, ми говоримо українською, ми думаємо в українській системі координат, у нас українське уявлення про добро і зло. У нас українське уявлення про красу і потворність, у нас українське уявлення про гармонію і дисгармонію. У нас українська точка зору на світ, у нас українська точка зору на історію. Саме тому ми – українці.

Це намагання загравати в теперішньому ліберальному річищі – воно дурне й неконструктивне. Воно призводить тільки до втрат, як моральних, так і територіальних.

Успіх Капранових на Youtube

– Про блогерів братів Капранових і Youtube-канал імені Т. Г. Шевченка. Потужному україномовному каналу рік уже? Півтора! Скільки ви випустили програм і яка була найважчою?

ДК: Ми щотижня випускаємо програму: у році 54 тижні, значить, 54 плюс 27, то 81. Звичайно, не рахували, тому що цифри весь час змінюються. Це як запам’ятати скільки ти років одружений. Весь час різна цифра. Найважче, звичайно, це історія України за 10 хвилин, бо це робота, мультиплікація.

ВК: Це робота багатьох років. Тому що ми спочатку написали книжку «Мальована історія». Тобто спочатку пишеш історію на вісімдесят сторінок з малюнками, з мапами. А потім уже із цього народжується 10 хвилин відео. Це дійсно велика робота. Але успіх каналу для нас абсолютно непередбачуваний і це був сюрприз. Якби нам сказали, що за рік наберемо 30 тисяч підписників, ми би плюнули в очі.

– У Вас срібна кнопка YouTube?

ВК: Так, сто тисяч у нас за півроку було.

ДК: Це для нас дивно було, тому що очікувань, що українці так захопляться історією не було.

– Є багато коментарів під відео, де люди пишуть, що завдяки Вам полюбили історію, готуються по Ваших відео до ЗНО.

ВК: Таємниця полягає в тому, що ми не історики. Тому ми нічого не вигадуємо, у нас немає схильності до якоїсь концепції, ми не претендуємо на якісь відкриття. Ми викладаємо доступною мовою історію.

ДК: Ми працюємо з текстом, робимо це сюжетно, просто і до кінця зрозуміло. Ми стираємо науковий фльор. Намагаємося відійти від старих механізмів і такий підхід показує, що українська історія – не така сумна справа. З точки зору глядачів і слухачів. Просто до неї треба підхід шукати.

– 30 років Незалежності. Якою Ви зараз бачите Україну?

ДК: Це така дуже мила дівчина, яка перебуває на етапі сприйняття себе. Знаєте, є такого віку дівчата, коли вони собі не подобаються. Коли вони відчувають, що щось в них не так: в мене не такий ніс, в мене не такі груди, а я надто висока, а всі мої подружки менші, а я вища за хлопців, чи навпаки. Україна – це така дитина, яка ще навіть не навчилася себе сприймати. Не те що показувати. Але кожна людина проходить цей вік. Цей вік є у всіх, ми його пройдемо і все буде добре.

Олена Івашків, Марія Шиманська

 

Оцініть новину
Клас!
1
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі