НТА > НОВИНИ > Шоу бізнес > Ніколи не заграємо «Мурку». Інтерв’ю з подружжям Олександра та Юлії Божиків

Ніколи не заграємо «Мурку». Інтерв’ю з подружжям Олександра та Юлії Божиків

Що думає сімейство Божик про “голодну тусу”, пам’ятник Моцарту у Львові і які пісні звучать на їхніх виступах

464

Чому у Львові мистецька дискусія про пам’ятник Моцарту перетворилася на лайку? Як блогери “голодної туси” впливають на мільйони? Чому антивакцинаторський рух набрав обертів в Україні? Яка музика ніколи не прозвучить у виконанні відомих музикантів Олександра та Юлії Божиків?  Відверто у програмі “Без гриму з Марією Шиманською”.

– Коли успішний чоловік, то за ним стоїть успішна і мудра дружина. Юліє, Ви рідко даєте інтерв’ю без чоловіка. Нема відчуття, що хотілось би зіграти соло, мати свій проєкт?

Юлія Божик: Ми його плануємо і зараз активно працюємо над цим. Ми подивилися, що відео, які я записую самостійно, так само мають успіх в ютубі.

–   Як творчому подружжю працюється разом?

Ю.Б.: У нас дуже обмежений час на репетиції і ми працюємо не з’ясовуючи стосунки.

Олександр Божик: Ми займаємось окремо і маємо лише пів годинки, щоб попробувати щось разом.

–  А як Ви познайомилися? Хто був ініціатором?

Ю.Б.: Познайомилися на одній вечірці в консерваторії, де навчалися. Олександр мене запросив на танець.

О.Б.: Дискотека, вечірка для музикантів. Десь була перша-друга ночі. Я побачив компанію дівчат і серед них була Юля, вже одягнулася і хотіла виходити. Я чомусь вирішив, що мушу цю дівчину запросити на танець. Ми потанцювали, почалась наша дружба, яка потім переросла в кохання. Чотири роки зустрічалися і вже 11 років одружені.

–  Не знаю, чи знаєте про це, але в багатьох ваша подружня пара асоціюється із кавером на «Гуцулку Ксеню». Як Ви його створили?

 

Ю.Б.: Я давно хотіла, щоб Олександр цей кавер зробив. І зараз справді бачимо, що його дуже добре люди сприймають. Будемо ще робити українські твори.

Публічні люди – відповідальні за свої слова і дії

–  Мені дуже імпонує Ваша фраза про те, що ти відповідальний за те, що говориш в інтерв’ю. Останній скандал у Львові не оминув публічних людей. Вони його спровокували «голодною тусою» в День пам’яті жертв Голодомору. Як ви поставилися до забави такого формату?

Олександр Божик: Ми не коментували в соцмережах цю подію, але серед наших знайомих багато хто влучно висловився і сказав, що ці блогери є носіями інформації, багато нашої молоді на них рівняються. Тому блогери не мають права подавати поганий приклад нашій молоді. Ми засуджуємо цю подію, яка відбулася. Кожен має право відсвяткувати свій День народження, але там були наші друзі і вони не запостили жодної сторіз. Це правильніше, аніж вихвалятися – як нам круто і весело.

– Ваша донька Вікуся ще маленька, але як говорити з дітьми про гігієну в соцмережах? Тим паче, якщо йдеться про такі важкі теми – День пам’яті Голодомору, пам’ять Героїв Небесної Сотні.

Ю.Б.: Доні зараз три рочки і я стараюся про такі складні теми не говорити, вона ще маленька. Але коли вона буде старшою, то будемо обов’язково про це говорити. Потрібно знати свою історію, мати оці стовпи, на який стоїш, знати своє коріння, тоді дерево буде міцніше. Найважливіше – це особистий приклад. Для того, щоб дитина не ідеалізувала якусь людину, важливо самим стати для неї опорою, маяком, її орієнтиром і прикладом в житті.

 – Корпоратив, на якому Вас просили щось зіграти, а Ви відмовилися, був у вашому житті?

О.Б.: Ми наперед проговорюємо все з замовниками. У нас такого нема, як в ресторані: підходять, дають якусь певну суму за конкретну пісню. Маємо свою шоу-програмою, з якою ми виступаємо. Але, якщо це День народження чи якась велика фірма, і вони хочуть, щоб я зіграв якийсь улюблений хіт, то ми до цього дослуховуємося, якщо це не суперечить нашим мистецьким цінностям. Включаємо такі побажання в програм. Але, наприклад, ми не граємо «Мурку», або щось таке подібне.

Ю.Б.: У нас були досить цікаві замовлення, ми відкривали для себе нові твори. Ми експериментуємо завжди, стараємось щоби все пройшло на найкращому рівні.

ОБ:  Маю один спогад про донецьку публіку. Я колись багато виступав в Донецьку. Останніми роками це неможливо зробити. Але багато людей, які виїхали з Донецька, збираються разом, їхні фірми святкують дружнім колом. І якось був корпоратив на 200 людей і перед виступом попросили зіграти їх донецьку пісню. Я сказав, що не знаю цієї мелодії. Я мав пів години, вивчив цю пісню і зіграв на завершення цієї програми. Люди почали співати настільки голосно, що мене вже практично ніхто не слухав. Але вони мене признали, як свого скрипаля. Після того я виступаю для цієї конкретної фірми з року в рік. Тому, звісно, треба і дослуховуватись до замовника, але при цьому не суперечити своїм принципам.

Ю.Б. Запити з’являються і з Росії. Олександра запрошують на різноманітні шоу, виступи. Ми просто ці запити не приймаємо. Відмовляємось і не виступаємо зараз в Росії. Такі моменти ми фільтруємо дуже сильно.

Весь світ слухає новий альбом Адель. У нас – Моргенштерн

–  Молоде покоління навіть на заході країни слухає Моргенштерна, російських артистів, які жартують про те, як «класно віджали Крим». Як тоді повертати людей в українське? Як ви, люди зі світу культури, бачите можливість повернення людей?

ОБ: Це якийсь парадокс. Нещодавно Адель випустила новий альбом «30». Увесь світ його слухає, у всіх рейтингах він на першому місці. Всюди, крім України і Росії. Тобто в нас не слухають таку музику. У нас – Моргенштерн і всі решта. У нас «30» навіть у десятці нема. Чим ми відрізняємося? По радіо ніби не крутять такої поганої музики, але все одно молодь її знаходить і їй подобається, що вони такі наглі, з поганими словами. У нас навіть по вулиці ходить молодь з колонками і слухає російську попсу.

Напевно, треба змінювати нашим прикладом. Ми таке не слухаємо і наша Вікуся не буде це слухати, надіюся. Колись у нас не було так багато якісної української музики, як є зараз. З’являються нові гурти, нові виконавці і це тішить. Треба далі підтримувати українську культуру, ходити на наші концерти.

Ю.Б.: Держава зараз підтримує завдяки культурному фонду. Дуже багато проєктів підтримуються і вони пропагують українське. Воно таке сучасне, модне, актуальне, раніше такого не було. Це дуже тішить. Як можна молодь до української музики заангажувати? Тільки концертами. Якби держава більше давала можливості концертувати, підтримувала фінансово. Ми б хотіли поїхати на схід, але фінансово невигідно. Ми можемо стати спонсорами своїх концертів, але важливо, щоб і держава бачила в тому сенс і підтримувала такі проєкти. Оксана Муха була з концертами на Сході, вони пройшли успішно. Отакими кроками і здобувається любов до українського, української пісні. Ми працюємо в цьому напрямку і сподіваємося, воно принесе свої плоди в майбутньому.

Вакцинувалися, щойно з’явилася можливість

– Як Ви переживаєте карантин і COVID-19? 

О.Б.: У нас робота творча і ми працюємо самі на себе. Ми мистецькі фрілансери. Нам не треба рано вставати і йти на роботу. Ми займаємося вдома. Якщо є якісь виїзди чи концерти, то без баби і діда це нереально зробити. Коли є садок – трохи простіше. Ми маємо півдня і можемо щось зробити. Якщо садок на карантині, то трохи складніше. Дочка не дозволяє татові грати на скрипці, мамі не можна займатись на фортепіано.

Ю.Б.: Торік ми провели пів року в моїх батьків у Сокільниках. Дитина була на свіжому повітрі, а Саша писав твори. Ми зробили такий челендж: записували кожного тижня кавер. Практично всі поля Сокільників відзняли в своїх відео. Це був цікавий досвід.

–  Як Ви для себе вирішили, що потрібно вакцинуватися? Адже у Вас обох є COVID-сертифікати.

Ю.Б.: Ми вакцинувалися не тільки від ковіду. Ми є такими собі вакцинаторами. Штудіювали різну інформацію і при народженні Вікусі вирішили, що дитину будемо вакцинувати. Коли з’явилась вакцина від ковіду, то не сумнівалися, а вакцинувалися зразу, коли прийшла наша черга по запису.

–  У Львові зараз відбуваються судові процеси, проти одного із організаторів антивакцинаторських руху відкрили кримінальну справу. Під час обшуків СБУ в нього знайшла переписку з країною-агресором, де йшла мова про дестабілізацію ситуації. Маємо новий фронт війни всередині країни?

О.Б.: Я не думав, що це настільки близько від нас. Цей судовий процес відбувається 50 метрів від нашого будинку. Навіть не міг проїхати додому, бо перекрили вулицю. Прийшло багато прихильників цього антивакцинатора і я почав цікавитись, чому така велика кількість людей його підтримує. В соцмережах зайшов на його сторінку, почитав коментарі й отримав шок. Не знаю, як донести правдиву інформацію до тих людей, які його підтримують. Напевно, треба показувати своїм прикладом. Адже вакцина – це не є страшно, в мене роги не виросли і ніяких чіпів нема.

Ю.Б.: Так буває, коли хочуть відволікти від чогось важливішого. Можливо це було замилювання очей, щоби відбулося щось ще складніше. Ми це можемо тільки в перспективі побачити.

Я знайшов своє місце тут, в Україні

–  Виявляється, Ви та людина, яка не просто виїхала з України, а й повернулася в Україну. У вас був підписаний контракт у в Нідерландах, Ви там жили й працювали. Чому повернулися?

О.Б.: У мене був контракт на два роки і за місяць до його завершення я попросив його розірвати по-любовному. Вони не розуміли, чому. Казали: не роби дурниць, нащо тобі та Україна, – ми тобі даємо новий контракт на три роки з набагато кращими умовами, ти можеш стати відомим тут, в Нідерландах. Та я не шкодую про це, бо знайшов своє місце тут, в Україні. Зрештою і нідерландські роботодавці сказали, що я зробив правильно, бо знайшов своє місце на своїй Батьківщині.

– Відомому нідерландському скрипалю Андре Рею Ви могли скласти конкуренцію, бо ваші шоу не поступаються за насиченістю цьому музиканту.

О.Б.: Я не боявся конкуренції, я молодший. Мені дуже подобається Львів, бо зі Львова можна потрапити в будь-яку точку світу. У нас більшість концертів зараз у Польщі – сів на потяг і за годину вже в Перемишлі. Мені подобається жити тут і, крім концертів в Україні, давати концерти за кордоном. Хотілось би ще більше концертів, але ми над цим працюємо.

 –  Зараз у Польщі Вам зібрати концерт дуже просто, тому що Божик після виходу в фінал талант-шоу – це ім’я.

О.Б.: У Польщі люди, можливо, звикли до такої музики. Скрипку і фортепіано розуміють абсолютно всі, а якщо ми пару якихось польських мелодій заграємо, то взагалі фурор. Там менеджмент дуже правильно працює і люди звикли ходити на інструментальну музику і вона дуже високо цінується. Навіть якщо ми приїжджали в невелике містечко, де нас взагалі ніхто не знає, ми бачили величезну кількість афіш по цілому місту, в нас були аншлаги. Але я люблю виступати в Україні, тому що тут немає мовного бар’єру. Крім того, що я люблю пограти на скрипці, я люблю поговорити на концертах, пожартувати. В іншій країні – це вже англійська мова, польська і з’являється мовний бар’єр і я не можу повністю відкритися.

Я обожнюю концерти в Україні. Хочеться дати концерт у Києві. У нас проєкт потужний, багато учасників, цілий рок-оркестр і виїхати дуже складно. Без спонсорів, матеріальної підтримки це дуже складно.

Ю.Б.: У Польщі це простіше. Там багато фестивалів, які підтримуються місцевою владою або якимись організаціями. Вони роблять фестивалі і їхні бюджети дозволяють навіть запросити артистів з України з бендом і забезпечити зіграти концерт. На жаль, у нас зараз нема таких фестивалів класичної музики.

Музика Моцарта подобається, а от пам’ятник йому – не дуже

– До гучної теми у Львові… Франк Ксавер Моцарт – чим відрізняється від батька і чому кажуть, що він був у його тіні, і це перекреслило його майбутнє?

Ю.Б.: Моцарт-старший – мій улюблений композитор. Його музика – ідеальна. Це така математика в чистому вигляді. Просто ідеальна музика – як Бах, так і Моцарт-старший. Син, без сумніву, був талановитим, але менш відомим, тому що Вольфганг Амадей був як діамант, який блищав. Але його син велику роль відіграв для Львова і він є важливим для міста. Таких людей треба відкривати львів’янам.

ОБ: Я виконував музику Франца Ксавера ще в музичній академії з оркестром «Академія», бо він багато писав для струнного оркестру. Гарна музика!

– Які Ваші враження про пам’ятник Моцарту-молодшому, чому він поділив львів’ян і довів до лайки?

О.Б.: Мені музика Моцарта подобається, а монумент не дуже. Демонтувати чи ні – це питання не до мене. У соцмережах кажуть, що теж не всім подобається. Але це нормальні речі.

Ю.Б.: Я не знаю, яку він несе цінність, але пам’ятник досить сміливий, епатажний, привертає увагу. Принаймні про цю людину. Класичний пам’ятник ніхто би й не помітив. Але в нас у Львові дуже люблять сперечатись про пам’ятники. Щодо пам’ятника Андрею Шептицькому так само йшли розмови, про пам’ятник Бандері. Це добре, що люди про це спілкуються. Вони через такі речі відкривають постать.

Нехай новий рік стане ковтком свіжого повітря

–  Яким бачите прийдешній рік?

Ю.Б.: Я сподіваюся, що він буде стабільніший. Ми навчимося жити з карантином, вже починаємо адаптуватися. Життя триває. Минулий рік був роком невідомості, а деколи навіть розпачу і страху. Сподіваюсь, що наступний рік буде ковтком свіжого повітря. Ми будемо намагатися повернутися до того життя, яким ми жили до карантину.

О.Б.:  Сподіваюся, в нашого сімейства будуть якісь нові челенджі – музичні, мистецькі, бо я людина, яка на Новий рік любить собі щось загадати і побажати.

Ю.Б.: А почнеться новий рік у нас дуже яскраво, бо 3-го січня матимемо сольні концерти Олександра з Джаз-бендом. Сподіваюсь, що пройдуть з максимальним аншлагом, який нам дозволять карантинні норми. Тому ми всіх запрошуємо.

ОБ: Люди  втомилися від обмежень, вірусів і хвороб. Тому Новий рік треба почати весело і позитивно.

Марія Шиманська, Олена Івашків

Оцініть новину
Клас!
0
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі