НТА > НОВИНИ > Місця > Палац Жевуських-Лянцкоронських. Покинута перлина Львівщини

Палац Жевуських-Лянцкоронських. Покинута перлина Львівщини

Порівняли, як виглядав палац ще неповних 20 років тому, і в якому стані перебуває зараз, з’ясували, що сталося з «Путто з дельфіном» авторства вчителя самого Леонардо да Вінчі

6342

Палац Жевуських-Лянцкоронських – пам’ятка архітектури XVIII-ХІХ ст. Розташований в смт Розділ Стрийського району на Львівщині. Маєток збудований у 1740 році. Журналістка та телеведуча NTA Марія Шиманська пам’ятає його з дитинства, адже неподалік жила її бабуся.

Утім нещодавні відвідини однієї з найяскравіших архітектурних пам’яток Галичини після кількарічної паузи прикро вразили її. Палац, який закарбувався в пам’яті красою і витонченістю, нині виглядає закинутим і таким, що на межі повного руйнування.

Отримає палац Жевуських-Лянцкоронських нове життя чи повторить долю багатьох неймовірних споруд, від величі яких залишилися хіба згадки в архівах та старі порожні стіни.

Старі фотографії на стіл розкладіть

«Закинуте, забуте … але таке ж казкове. Чи то лише дитячі спогади? У дитинстві все виглядає більшим і помпезнішим, яскравим. Я знаю цей палац з малечку. Через дорогу від нього жила моя прабабуся Магда. Коли її не стало, то і цей палац для мене втрати цікавість. Але на днях мене дуже потягнуло туди. У той палац, де я уявляла себе принцесою, яка спускається по величезних білих мармурових сходах і кружляє в бальній сукні на балу. Від дитячих мрій залишилася руїна. Я не повірила власним очам», – розповідає Марія Шиманська. 

Парк в англійському стилі, в якому були десятки видів екзотичних рослин, одичавів, а палац з «карети перетворився на гарбуза». Зміни, які відбулися за 17 років, добре видно на фото. На одних Марії – 11 років. Інші – вона зробила на днях.

«Один із  найбільших та найрозкішніших маєтків  Галичини перетворюється на руїну», – констатує вона.

Що було у палаці  Жевуських-Лянцкоронських

Врятована античність

Граф Кароль Лянцкоронський, якому належав маєток, зібрав тут величезну колекцію, яку складала різночасова зброя, килими, гобелени, порцеляна, бібліотека з 20 тисяч томів, картинна галерея з роботами Рафаеля і Рембрандта.

Подружжя Лянцкоронських

Колекція предметів мистецтва не поступалася імператорові. Частину у 1939 вивезли до Польщі, а решту згодом – до «Ермітажу» в нинішній Санкт-Петербург та інших музеїв СРСР.

З приходом радянської влади в маєтку влаштували санаторій «Розділ» та побудували лікарняні корпуси на території.

Мистецтвознавця та донька Бориса Возницького – Лариса Возницька-Разінкова розповіла, як її батько намагався врятувати колекцію.

«Палац був унікальний тим, що у ньому збереглася антична скульптура. Родина Ланцкоронських були археологами, купували пам’ятки з Малої Азії і привозили до палацу. Було дуже важливо зберегти. Борис Возницький старався це зберегти і відкрити зал античної архітектури в Палаці Потоцьких у Львівській галереї мистецтв. Після війни у палаці був філіал Моршинського санаторію. Але 1959-му році Міністерство культури розпорядилося Дрогобицькому краєзнавчому музею забрати археологію та скульптури. Так вони забрали 98 експонатів. Але в них не було місця. Потім через наказ міністерства культура ці твори частково передати в Одеський археологічний музей. Коли тато приїхав туди, то по факту в Одесі було лише 12 експонатів з палацу Лянцкоронських. Усе робили не по актах: не було  печатки Одеського музею, нема засвідчення, що забрали експонати», – каже Лариса Возницька-Разінкова.

Проте Борис Возницький віднайшов у маєтку і фактично врятував кілька античних мармурових скульптур ІІ століття. Зараз вони розміщені в Палаці Потоцьких у Львові.

“Путто з дельфіном” від учителя да Вінчі – на металобрухт

«Пригадую історію з дитинства. На території маєтку був фонтан. На ньому була скульптура хлопчика. Чомусь здавалося мені тоді, що він із золота має бути. Уже зараз, вивчивши документи і матеріали колег, знаю, що це бронзова  фігурка «Путто з дельфіном». Її вкрали і здали на металобрухт за… 24 гривні», – продовжила розповідь Марія Шиманська, яка вже дорослою серйозно взялася за вивчення історії пам’ятки, яка була улюбленою в дитинстві.

Уже пізніше мистецтвознавці скажуть: «Путто з дельфіном» – відлитий учителем Леонардо да Вінчі Андреа дель Верроккіо (1435-1488). Понад те, у 1550 році шанований мистецтвознавець епохи Відродження Джорджо Вазарі назвав «Путто з дельфіном» серед п’яти кращих робіт майстра. Скульптура вважалася втрачено.

«Там лишався головний лікар, який цю фігуру забрав собі. І просто передав Борису Возницькому. Але без частинки –  хлопчик уже був не крил, а ніс був розпиляний. Випробували метал», – переказує спогади свого батька Лариса Возницька- Разінкова.

Продали за 460 тисяч гривень

У 2004 році палац передали у приватну власність київській фірмі ТОВ «Мережа відпочинку» на чолі з Денисом Капеловим. З кожним роком його стан погіршувався, а нові власники брали з нього все по максимуму.

Лариса Возницька-Разінкова запевняє: коли її батько почув, що палац хочуть продавати у приватну власність, то не міг повірити.

«Тато дізнався, що палац і територію біля нього купує киянин за 460 тисяч гривень.  Це дуже малі гроші. Борис Возницький бачив, що в середині палацу є рельєфи і вони теж античні. Батько писав у спогадах, що йому просто совість не дозволила видовбувати ці рельєфи. Він сподівався, що вони збережуться. Після продажу в інтер’єрі палацу тих рельєфів не було. Пізніше тато зустрівся з Денисом Капеловим і запитав: «Для чого ви палац купили, щоб пограбувати?». Той відповів: «Купив, щоб продати». Страшні речі робилися з цим палацом», – додає мистецтвознавиця.

Ось що про це говорив сам Борис Возницький в інтерв’ю виданню «Новий Акрополь»:

«От так бездарно пішла та велика колекція античного мистецтва. І цей палац купив Денис Капелов, поставив там сторожа з собакою, а люди почули, що він там, усередині, щось довбає, викликали прокуратуру. Я поїхав туди – він рельєфи видовбує. Він купив цей палац, 12 гектарів парку, санаторні будинки за 460 тисяч гривень, а видовбав у середині 3 рельєфи XVI століття, які коштують 10 мільйонів, і уже забрав їх у Київ. Палац валиться».

Чи потрібен палац Жевуських-Лянцкоронських державі

Палац  переходив з рук в руки. Також були чутки серед місцевих, що знайшлися спадкоємці Лянцкоронських і хочуть його викупити. Врешті, не домовившись про ціну, відмовилися від цієї ідеї.

У 2015 році Вищий господарський суд повернув колишні приміщення санаторію, зокрема, й палац, державі. Остаточно він став держаним у 2017 році.

У Львівській обласні державній адміністрації констатують: нічого зробити не можуть, щоб врятувати пам’ятку, бо офіційно маєток державний, але Фонд державного майна не передав нікому палац на обслуговуванням.

«На жаль, жодних заходів по збереженню палацу не відбувається. Облікова документація розроблялася у 2017 році, коли об’єкт повернули в державну власність. Зараз він на балансі Фонду державного майна України. Фонд нікому його на баланс не передав. По суті, це державна власність, яка не використовується. Об’єкт може бути у державній власності і мати певну функцію. Але цей палац пустує», – коментує начальник управління охорони об’єктів культурної спадщини департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА  Василь Петрик.

Натомість у Фонді держмайна переконують, що роблять все можливе, щоб зберегти маєток. Останнє слово за Кабінетом міністрів України.

«Об’єкт остаточно належить державі. У серпні скерували документи у Кабмін, щоб визнати Фонд держмайна органом управління. Станом на зараз, маємо підписаний договір з охоронною фірмою, щоб охороняти об’єкт. На наступному тижні плануємо з  її представниками виїхати на місце, оглянути майно, щоб зрозуміти, що там відбувається. Я сподіваюся, що до кінця цього року питання буде впорядковане», – розповів начальник регіонального відділення  фонду державного майна Владислав Калинець.

Лише після рішення кабінету міністрів України, фонд буде вирішувати долю палацу Лянцкоронських.

«Фонд держмайна не є державним органом, який проводить господарську діяльність. Радше за все буде рішення чи то про приватизацію, чи оренду чи передачу місцевій громаді, щоб це приміщення було впорядковане в частині ремонтів і збереження», – прогнозує Владислав Калинець.

Історія з палацом в Роздолі показує, наскільки державна бюрократія може вбивати історію та національну спадщину.  Бо ж поки в Києві приймають рішення, поки на місцевому рівні вирішать, що робити з палацом, – час буде робити свою справу.

P. S. «На жаль, палац Жевуських-Лянцкоронських – це сумна казка.  Його пограбувала радянська влада, не пощастило з господарями в Україні. Держава не знає, що з ним робити. Нікому не потрібний, в хащах замість парку, пограбований, самотній. Так закінчиться історія палацу  Жевуських-Лянцкоронських у ХХІ столітті. Мені пощастило, я його запам’ятаю ще не таким «скривдженим». Я й далі тепло згадуватиму свої уявні дитячі бали там. Хочу викинути з пам’яті спогади, про нашу останню зустріч, про те, що державі не потрібна історична спадщина. Але скажу: поїдьте і подивіться. Він навіть зараз здивує. Будьте готові, що людська халатність засмутить, але уявіть його у його найкращі часи. І тоді потрапите у казку, яка була реальністю», – каже Марія Шиманська.

Фото: Марія Шиманська, з колекції: Archiwum Lanckorońskich

Оцініть новину
Клас!
5
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
18
Злість
1
Обіймашки
3
Шооо?
2

Коментарі