НТА > НОВИНИ > Культура > Половина українців живуть у світі ностальгії за «русскім міром». Інтерв’ю KOZAK SYSTEM

Половина українців живуть у світі ностальгії за «русскім міром». Інтерв’ю KOZAK SYSTEM

259

Як у Львові вживаються Бандера та шансон? Коли українці перестануть підспівувати агресорам? Відверте емоційне інтерв’ю гурту KOZAK SYSTEM – соліст Іван Леньо, бас-гітарист – Володимир Шерстюк та трубчач Сергій Соловій у програмі “Без гриму з Марією Шиманською”.

Після карантину у кожного з нас розквіт у душі

– Ваш концерт відгудів у Львові. Які враження після карантину, коли знову їздиш по містах і збираєш аншлаги? 

 І.Л.: Таке враження, що тебе випустили з концтабору і ти кожен крок, кожен ковток повітря сприймаєш, як щось нове, настільки бажане, що словами це передати неможливо. Я думаю, що якщо ви запитаєте будь-якого музиканта, який витримав цей дуже непростий марафон, то зараз у кожного з нас такий розквіт в душі! Дуже бажаний розквіт!

С.С.: Я думаю, такий самий розквіт у слухачів, бо люди зараз на концертах ведуть себе просто неймовірно! Всі, нарешті, хоч трошки відчули тієї свободи. Дай Бог, щоб було все нормально й далі.

– Також були на фестивалі  Atlas Weekend, а перед тим – у «Холодному Яру», а ще раніше – «ВІА Карпатії».  Якщо порівнювати емоції, який фестиваль у вас буде на першому місці?

С.С: Зроблю ремарку – ми чемпіони «Атласу», бо мали три виходи на сцену за три дні. Понеділок і вівторок ми грали свої концерти, а в середу виступали з «Без Обмежень».

І.Л.: Важко вирізняти якийсь із фестивалів як кращий чи гірший. Зараз в Україні навчились гарно робити фестивалі: звук, світло, організація – все на висоті. Всі ці фестивалі класні.

С.С.: Вони всі різні і всі класні. «Атлас Вікенд» – захоплює цей масштаб і нерозуміння, як це можливо організувати взагалі. А «Холодний Яр» – це локальний фестиваль, для своїх, там точно зустрінеш 50 знайомих, там зустрінеш Василя Шкляра, Юру Журавля. Він більш сімейний і локальний

Меловін камінг-аут використав заради піару

На «Атласі» ваш колега по сцені Меловін заявив про свою любов і до хлопців, і до дівчат. А ще тут виступав Валерій Меладзе – неоднозначна персона з позиції відносин між Україною та Росією. Ви були здивовані такими от речами на фесті?

С.С.: Стосовно Меловіна, то він це використав заради піару. Якби я кохав якусь людину, то не хотів би із цього робити якийсь піар. Для чого це мені? Я можу це сказати десь в інтерв’ю, а для чого це робити на сцені? Тим більше, це мавпування західного артиста.

 І.Л.: Що стосується Меладзе – тема делікатна. Моя позиція  однозначна: будь-хто під час війни України з Росією, хто приїжджає до нас з-за «порєбріка», він апріорі для нас ворог. Незалежно добрий він чи хороший. Ми не чуємо його публічних заяв, відповідно, ми не знаємо, який він. Меладзе – член партії «Єдина Росія», тобто це вже достатньо небезпечний персонаж. Чому і досі ми ще можемо бачити на українських фестивалях представників російської культури? Мабуть, пояснення цьому є. Тому, що організатори фестивалю дивляться на соціологію, на статистику, на запит. Так, цей запит, на жаль, не на нашу користь. Величезна кількість українців продовжує жити в парадигмі «русского міра».

Під сцену під час виступу Меладзе люди пішли добровільно, нікого не заганяли під дулом автомату. Купили достатньо дорогі квитки. Це говорить про те, що є запит. Ми маємо змінювати підхід до організації фестивалю. Ми, глядачі маємо казати організаторам: «Ми хочемо українських артистів», – і вони запросять українських артистів.

С.С.: Якби на Меладзе ніхто не прийшов, була би зовсім інша річ.

Наші артисти сьогодні ще перебувають на других ролях

В.Ш.: Я би хотів доповнити. Коли українські артисти будуть робити музичний продукт настільки ж глибокий, крутий, який буде западати в душу такій же здоровенній кількості людей, то через якийсь час «умовний» Меладзе, як явище, витісниться. Українське має бути головним. В кожній країні світу свій шоу-бізнес є головним. В нас поки що так не є і цьому є теж пояснення. Наші артисти сьогодні ще перебувають на других ролях. Зокрема, й через недостатню кількість якісного крутого контенту. Але він максимально швидко зараз нагрівається. І це добре, дайте час!

С.С.: У репі в нас просто провалля було, і от зараз тільки з’явилися Альона-Альона, «Калуш», Аліна Паш, є старожил «ЯрмаК». Але вони все одно вони не можуть заповнити лише собою всю нішу. Тому молодь слухає російський реп.

– Але є виконавці, які починали з популяризації української музики, але вже зараз видають російськомовні альбоми. Хайат, наприклад.

В.Ш.: Мені шкода цю людину щиро. Людина з України, яка має здоровенне підґрунтя  історії, культури, вимушена робити щось чужою мовою, переступаючи через свої внутрішні кореневі якісь зв’язки і через свій етнос. Робити іноземною мовою, щоб комусь там сподобатися… Можна просто пожаліти його.

– Ані Лорак оголосила про своє повернення в Україну, є анонси концерту. Не було би попиту – не було би й прецеденту.

В.Ш.: Не секрет, що половина українців в ностальгії за «русскім міром». З цим треба послідовно працювати, заповнювати контентом своїм. Своїм треба витісняти потрошку, а ніякими заборонами. Хоча це не наша справа, це справа органів СБУ. Але чистими заборонами результату не буде. Тільки витісняти.

– Українська музика на 30-му році незалежності –  яка вона?

І.Л.: По-перше, достатньо професійна, нарешті. Вже можна сказати, що за 30 років сформувався український контент в шоу-бізнесі. Раніше цей шоу-бізнес був відсотків на 90 зумовлений тим, що показували по телебаченню. За статистикою більшість людей дивиться телебачення, а не інтернет. Отой «русскій мір», звідки він брався? Він брався з телеканалів, які весь час транслювали отих всіх вище названих персонажів. І навіть оця жіночка, про яку ви сказали – ім’я на «А» і на «Л» прізвище – вона є жертвою того минулого, в якому кожен з нас був.

І повірте, кожному із нас також прийшлось попрацювати над собою, щоб витіснити певними фільтрами оце все чуже і достатньо низькопробне. Це довгий процес еволюції, спочатку персональної. А персональна перетворюється в соціальну, групову, це природа речей.

Можна жити без Достоєвського і Толстого. Натомість, можна жити з Андруховичем, Жаданом, Прохаськом і Боднаром.

Щодо музики, то також можна: зсилаючись на найкращі європейські чи американські зразки музики, робити своє, не мавпуючи з москалів. Тому що москалі – №1 в мавпуванні, у них взагалі нічого свого нема. Вони крали все життя. Буквально все, що ви бачите, було вкрадене, а потім  красиво подано, наче це їхнє.

Українська музика зробила за 30 років колосальний крок уперед, як і Україна, як і кожен з нас. «Русскій» світ відступає, але ще бореться, тримається. Він дуже хоче, щоб ніякої України не було, з незалежними людьми, народом. І цей 30-й рік Незалежності, це тільки початок справжньої війни за незалежність. Вона тільки почалася.

Усе, що видає чорт, є дуже небезпечним

– Президент країни-агресора Володимир Путін написав цілий лист про Україну, цілу статтю з різними історичними аргументами, чому ми «єдіний народ», чому в України така назва. Видав її і російською, і українською мовами. Володимир Зеленський сатирично на це відреагував, а Ірина Фаріон, коли прочитала цю статтю, сказала, що ми маємо дякувати і робити все абсолютно навпаки, аніж є в тому матеріалі.

І.Л.: Фаріон може прочитати і робити навпаки, тому що вона вже сформована як український націоналіст. Але все, що робить імперія, це дуже розумно і хитро. На жаль, вони поки що виграють в інформаційному просторі, в боротьбі за наші голови і навіть за наші серця. У тій статті дуже багато маніпуляції, багато неправди. Я би заборонив, щоб це видавалося в Україні. Бо все, що видає чорт, є дуже небезпечним. Я не хотів би, щоби непідготовлені голови і душі почали розбиратися в тому писанні чорта.

С.C.: Це так само, як молодій, ще не сформованій людині не можна читати «Майн Кампф», наприклад. Це може читати якийсь історик, щоб зрозуміти.

– Те, що стаття вийшла ще й українською, це спрямовано на звичайного українця?

В.Ш.: Так, це прояв чорта. Чорт, якщо умовно образ взяти, він же начебто такий схожий на Бога, що їх відрізняють буквально кілька дрібниць, здавалось би. Але принципових різниць. От якраз українською мовою він хотів цю різницю ще зменшити, щоби звичайний українець, який не сильно задумується і аналізує, вирішив, що не все так погано, якщо людина навіть нашою мовою написала.

І.Л.: В цій статті дуже багато «любові» до України, там ніде не сказано, що “бий українця, знищуй українця”. В цій книжці абсолютна брехня, симпатична брехня для сприйняття не готового українця. Там на сході Путін однією рукою вбиває, а другою рукою пише, що ми один народ, що ми ні до кого не лізли, це все Америка, це все імперіалісти. Що нам буде дуже гарно, якщо будемо користуватися одними благами: в нас є газ, нафта, у вас – хліб, чорнозем. Тому давайте жити в слов’янському світі.

Імперія поки що виграє війну за наші голови і душі

Але як би ми мали на це відповісти? Сатирично, як президент, чи як наша наукова спільнота, історики – скасувати ці факти?

І.Л.: Відповісти Путіну: пішов на ***.

В.Ш.: Але ця відповідь повинна лунати від кожного українця на внутрішньому рівні. Все, що йде звідти, все є однозначно шкідливим. Треба це сприймати, як отруту. Але имперія поки що виграє війну за наші голови і душі. Повертаючись до виступу Меладзе, ніхто ж не заганяв цих людей. Душі і серця українців поки що в цьому полоні.

С.С.: Фактично, такі як Меладзе закохують у себе українців однією фразою: «Здоровенькі були!».  І всі вже течуть! Бо він привітався українською! Що за цирк!

І.Л.: Мені все одно хто ти, бо ти живеш на території ворога. Твоя влада, твоя країна зробила війну і вбила понад 14 тисяч моїх побратимів і співгромадян. Мені все одно хто ти – митець, військовий, спортсмен – мене це не цікавить. Можливий один варіант: для нас перемога, для вас – Гаага.

В.Ш.: В 1945-46-му роках Німеччина цей урок прийняла та вибачилася перед усім світом. У Німеччині і досі, якщо хочете привести до ніякової ситуації в компанії, то при німцях треба сказати про Гітлера чи про фашизм. Вони досі цього соромляться. Від соромлення своїх вчинків починається вибачення. Чи представники країни-агресора соромляться? Не знаю, не впевнений.

Кожен сантиметр українського, відвойованого українцями – це перемога

– Напевно, важко би було знайти представника Франції у час Другої світової війни, який би їхав на заробітки в Німеччину. А в нас курсує поїзд Львів-Москва…

І.Л.: Давайте людям, які жодного разу не були на передовій, робити безкоштовні тури, екскурсії на війну. Посадити в автобус 40-50 чоловік з будь-якого містечка і повезти показати їм війну, те що там відбувається. Щоб вони поспілкувалися з місцевими, з нашими воїнами і вернулися назад. Цього буде більш ніж достатньо, щоб років через два якась кількість населення нарешті зрозуміла, що ворог таки існує.

Наше телебачення дуже політкоректне. Нам треба говорити про війну весь час, показувати війну весь час. Хоча би для того, щоби люди питали в магазині: «А це російський продукт? Так? Я його не буду купувати».

– Ви згадали про інформаційну політику, канали. Вступив в дію закон, за яким усе мовлення на телебаченні має бути виключно українською. Це перемога, чи це вже пізно?

В.Ш.: Це всього лиш маленький крок на папері.

І.Л.: Кожен сантиметр українського, відвойованого українцями – це перемога.

Це шизофренія – портрети Бандери і «Владімірскій централ» поруч

– Чим вам подобається Львів і чим не подобається?

І.Л.: Це тонкий лід – чим не подобається Львів. Це дуже суб’єктивно. Він якщо може і не подобатися, то чимось таким, персональним. Насправді важко знайти щось об’єктивне, чим би міг він не подобатися. Можливо тим, що недостатньо включена в процес реставрації Львова місцева влада, хоча впевнений, що вона усвідомлює, що це все унікальне. Наприклад, місто Житомир навряд чи може похвалитися такою архітектурою.

– Ми його любимо, але треба критикувати, щоб він ставав кращим.

В.Ш.: Львів є такою колискою і зберігачем чогось такого особливого західноукраїнського простору в Україні – це 100%.

С.С.: От вміння на цьому робити бізнес…

В.Ш.: Це фантастично і правильно. І бізнес високого класу, не заробітчанський. Тут все якісне.

 І.Л.:  Дуже важливо, щоби Львів, з точки зору подання послуг, сервісу, не скурвився, так як інколи скурвлюються припортові міста. Наприклад, та сама Одеса. Коли сервіс не на високому рівні, натомість ціни настільки великі, що починаєш розуміти, що краще поїхати відпочити в Туреччину або в Хорватію. Оце не дай Бог, щоби Львів не перейшов оцю межу. Львів якщо переборщить з цим – він втратить туристів.

В.Ш.: До речі, щодо таксі. Не знаю як зараз, але ще рік-два тому мене страшенно дивувало у Львові – це шансон в таксі. Україномовні люди, тут отакі портрети Бандери і слухають «Владімірскій централ». Того я не можу зрозуміти.

– Є таке…

В.Ш.: Це просто шизофренія! Лікуйтеся від того!

І.Л.: Дивіться, в таксі працюють різні люди, в яких є свої смаки і улюблена музика. Але коли до таксиста в машину сідає будь-хто, салон цієї машини перетворюється в суспільний простір, в якому має бути або тиша, або та музика, яка подобається замовнику, тобто пасажиру. Це є світові закони стосунків між людьми. Тому ви, дорогі таксисти, якщо вам подобається Міша Круг і «Владімірскій централ», слухайте це вдома. А бажано, взагалі не слухати.

Марія Шиманська, Олена Івашків

 

Оцініть новину
Клас!
0
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі