НТА > НОВИНИ > Суспільство > Поминальні дні на заході України. Передісторія та важливість

Поминальні дні на заході України. Передісторія та важливість

В Україні душі предків – це не є щось страшне. Пошановані душі, зокрема, й у поминальні дні, завжди допомагали живим

1075

На заході України у перші дні листопада на цвинтарях можна побачити, як біля кожної могили горить свічка. У вечірню пору весь цвинтар яскраво освічується. Таким чином віряни різних конфесій згадують усіх, хто покинув цей світ.

Люди, за традицією, відвідують могили родичів, запалюють свічки та приносять квіти. А церковні спільноти збираються на цвинтарях для спільної молитви за душі святих, родичів, військових, які загинули, захищаючи українські землі.

Чи витісняють поминальні дні американське свято Гелловін, а, можливо, просто є його альтернативою. А також, яка передісторія виникнення цих свят, як відбувається їхнє святкування на заході України – читайте у матеріалі NTA.

Поминальні дні. Як з’явилися і як минають і різних країнах

Походження свята

 Це свято має дуже давнє коріння. Понад дві тисячі років тому кельтські племена відзначали у цей день свято Самайна – початок нового року. Назва свята є назвою третього місяця осені – листопада. У шотландській і ірландській мовах це і досі так. Кельти вірили, що душі померлих родичів повертаються у цей день додому і просять жертовної їжі. У цей день традиційно ділили врожай, вирішували, яку худобу буде забито на зиму. Палили вогнища та ворожили, вшановували предків.

Згодом  праобразом язичницького свята Самайна в американців став Хелловін, яке також  асоціюється зі смертю, потойбічним і надприродним, і відзначається у ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Легенда згадує хитрого грішника Джека, якого не прийняли ні в пекло, ні в рай, тому він поневірявся на землі з пекельним вогнем в руках. Для того, щоб полум’я не згасло, Джек використовував гарбуз, як ліхтар, який став згодом символом свята.

Вважається, що дата 1 листопада для святкування християнами Дня Усіх Святих могла бути обрана тому, що в цей час кельти відзначали свято Самайна, яке було пов’язане, крім усього іншого, із шануванням мертвих. Першими почали відзначати пам’ять усіх святих 1 листопада англійські та ірландські християни, а потім цю дату вирішив перейняти і Рим.

Поминальні дні в інших країнах

У низці країн світу (від Америки до Африки) католицький День всіх святих є офіційним вихідним днем на загальнодержавному рівні або в тих регіонах країни, де переважає християнське населення. Так, це державне свято в Австрії, Бельгії, Угорщині, католицьких землях Німеччини, Іспанії, Італії, Литві, Мексиці, Польщі, Португалії, Словенії, Філіппінах, Франції та Хорватії.

Українка Мар’яна Калина, яка уже три роки живе у Сан-Дієго ( ред. – місто на південному заході США у регіоні Південна Каліфорнія на березі Тихого океану) розповідає, що 1 та 2 листопада – це й мексиканський День мертвих.

«Сан-Дієго розташований на кордоні з Мексикою та має велику мексиканську громаду та історію. Тому в нас не тільки Гелловін, але й цей день святкують. До того, як почалася пандемія проводили навіть цілий фестиваль в Старому Місті в Сан-Дієго. Це якраз і є релігійне свято», – розповідає Мар’яна Калина.

Вона також зазначає, що мексиканський День мертвих – це дуже яскраве і веселе свято, чимось подібне до Гелловіну.

«Усі, хто дивилися мультфільм «Коко» зрозуміють, чому я характеризую це свято як «яскраве» та «веселе». В основі сюжету мультфільму – 12-річний хлопчик Міґель, який хоче возз’єднати живих та мертвих членів своєї родини», – розповідає українка.

Це свято у Мексиці має глибоке історичне коріння і багате культурне підґрунтя. Багато з тих, хто відзначає це свято вірять, що у День мерців душі померлих мають можливість відвідати тих, хто залишився жити. Цього дня відвідують цвинтарі, щоб поспілкуватися з душами померлих, на могилах будують вівтарі з фотографіями та реліквіями, приносять улюблені напої та їжу померлих. Все це робиться для того, щоб заохотити душу померлого відвідати живих.

Іноді святкування набувають жартівливого забарвлення, коли родичі померлих пригадують у вівтарях та обставинах святкування кумедні чи веселі факти з життя померлого. Як правило, до свята готуються протягом цілого року, коли потроху збирають речі, які мають бути на вівтарі померлого. Дуже часто в прикрасах на могилах використовують спеціальні квіти – помаранчеві чорнобривці, які, як вважається, притягують душі померлих. У Мексиці ці квіти мають назву «Квіти мерців». У День ангелят приносять іграшки для дітей та солодощі. Для дорослих найпоширенішим пожертвуванням є текіла, пиво та інші алкогольні напої.

Тобто вшанування душ померлих – найстародавніша, найпервісніша традиція не тільки українців, а й людства загалом.

Пошанування душ в Україні

«В українців, як і в інших народів, у календарі існувало кілька свят пошанування Душ предків – Різдво, Великдень, Трійця та субота перед Дмитром»,  – розповідає етнографиня Ярослава Музиченко.

І зазначає, що український народ ніколи не вважав, що душі предків – це щось страшне. Навпаки, за її словами, вірили, що пошановані душі завжди допомагали живим.

«Коли поминають предків, то готують нібито спільну вечерю родини з душами рідних. Тоді на стіл ставлять та запалюють свічку, а також ще одну тарілку, очікуючи, що прийдуть душі мертвих. Також є звичай, поєднаний з католицькими звичаями, коли ідуть на кладовище і запалюють свічку», – розповідає етнографиня.

Ще одна дуже давня традиція, за її словами, –  це коли пекли запашний хліб, і ще зовсім гарячим ставили на підвіконня. Вважалося у стародавніх віруваннях, що вікно – це своєрідний вихід у світ живих, сполучення з потойбіччям.

«Для душ на вікно ставлять свічку і кладуть цей гарячий хліб, бо, за давніми повір’ями, душі прилітають і споживають цю пару з хліба», – розповіла Ярослава Музиченко.

Поминальні дні. Їхня важливість 

«У нашому східному обряді немає якихось поминань душ чи зв’язків з потойбіччям. Але церква завжди заохочує молитися за померлих, особливо, якщо це є наші рідні, військові, Герої минулого століття та сучасного», –  розповідає отець Всеволод Семененко.

І зазначає, що у поминальний день, коли християни згадують усіх померлих, церкву об’єднують такі три стани: коли є живі, святі, які в небі, і ті люди, які будуть в небі, але ще вони потребують очищення, це є вчення про чистилище. Тому, за словами отця, є такий День померлих.

«Люди у цей день ідуть до храму, моляться і святкують Всіх Святих. Ми маємо Неділю Всіх Святих завжди у наступний тиждень після П’ятидесятниці (ред. –  сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса)», – розповів  отець Всеволод Семененко.

Отець зазначає, що в цей день багато людей дотримуються народних звичаїв, що потрібно піти на цвинтар. Але, за його словами, це питання більше людського народного характеру, ніж церковного, бо церква нікого не зобов’язує в цей день ходити на цвинтар.

«Ми кожен день маємо упокійні Літургії. А 1 та 2 листопада – це свято римо-католицьке, яке має свої звичаї, які останнім часом дуже межують з нашими. Але, на загальному рівні українському це свято має й інший характер, це є день пам’яті Західноукраїнської Народної Республіки. Ми згадуємо тих Січових Стрільців та Воїнів, які боролися за Незалежність» – розповів отець Всеволод Семененко.

Священник Тарас Пиріг зауважив, що 1 та 2 листопада – це не є традиція церкви східного обряду, вона до нас прийшла під впливом латинської церкви римо-католицької.

«І це зовсім недавно сталося, десь після 2010-го року. Напевно, люди між собою спілкуються: одні до римо-католицької церкви ходять, інші – до церкви східного обряду. І так спонтанно вийшло, що на теренах Західної України в ці дні пошановують померлих.  Священники не агітували та ніякої участі в цьому не брали», – розповів священник.

Церква східного обряду кожної суботи молиться за померлих. Але, як розповідає священник, «якщо кожна субота – то якось воно так уже звикається, то  1 листопада – це добра нагода пригадати тих осіб, які, хтось давніше, хтось тепер, пішли від нас».

«Першого числа на цвинтарі зустрічаються брати та сестри, батьки з дітьми… Тобто цвинтар – це є місце якоїсь такої скорботи та водночас і зустрічі родичів. Рідні мають  для себе добру нагоду пригадати померлих родичів, які їм дали життя та впустили їх у світ. Можливо, хтось пригадає свою бабцю з дідом, які їм прищепили віру та любов до Бога, до церкви, до молитви», – розповів  священник Тарас Пиріг.

І зауважив, що за померлих треба молитися.  І це навіть дуже добре, коли  1 листопада й молоді люди приходять до церкви і ходять на цвинтар. Бо, за його словами, живій людині ми можемо якось допомогти – щось подати, якось подбати про неї, а за померлих треба лише молитися.

«Нам потрібна віра в те, що Господь нас поведе у інше життя…», – зазначив священник.

Ліля Чміль

 

 

Оцініть новину
Клас!
1
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"

Коментарі