Велика кількість живої сили – це називають головною перевагою Росії. Та чи справді ця «сила» є сильною.
Відомий австрійський військовий експерт Том Купер у своєму свіжому огляді оцінив людські можливості армії окупантів та аргументував, чому він не вірить у новий великий наступ РФ.
«Ще з кінця 90-х років у збройних силах РФ наявна нестача живої сили. Звучить дивно як для країни із населенням у 140 мільйонів? Так, проте так воно є з цілої низки соціальних та економічних причин – і всі вони ведуть до єдиного результату: Росії бракує солдатів. І то вже роками.
Ясне діло, вищестоящі органи у Москві дістали у спадок від СРСР офіцерський корпус чисельністю 600 тис. осіб. Однак офіцери – це не безкоштовна піхота низького рангу, а грошей у 90-х і 2000-х бракувало. Отже, із часом вищестоящі органи почали стабільно скорочувати загальну чисельність військових – з 1,7 до 1,3, далі – до 1,2 млн. особового складу на службі. Далі їхня чисельність скоротилася до 1 млн., ще в середині 2010-х. Проте зауважте: йдеться про всіх військових на службі – не лише про “армію” (тобто, СВ – сухопутні війська), але й про повітряні сили, флот, стратегічний арсенал тощо.
Ба більше: цей 1 мільйон був усім, на що Путін – а отже і міністерство оборони у Москві – уповноважив ВС РФ. І це – номінальна, а не реальна чисельність військ. Отут пишуть, що станом на 2020-2021 роки, дійсна чисельність була ближчою до 780 тисяч. Загалом, в усіх родах військ.
Звісно, ВС РФ мали щорічний потік з 280 тис. рекрутів. Однак ніколи не було такого, щоб усі вони ставали “контрактниками” – тобто професійними солдатами. Кількість варіювалася від року до року, але зазвичай навіть половина не лишалася на службу за контрактом. І навіть менші показники були серед тих, хто залишався на службі у СВ/сухопутних військах, зокрема в піхоті.
От чому на початку Путінового (повторного) вторгнення до Україні у минулому лютому СВ – тобто, ще раз, сухопутні війська – вступили в війну з 260 тис. особового складу.
Вважайте: Путін та його вищестоящі органи були цілком того свідомі цієї ситуації – і це тривало вже роками. Вони неодноразово намагалися відшукати дешеву робочу модель. Вони запустили програму військової підготовки у російській козачій асоціації; потім вони сформували росгвардію; потім почали формувати ПВК і наймали туди людей з ФСБ та (ветеранських) асоціацій десантників… А коли генштаб РФ виказав своє невдоволення та відмовився легалізувати існування ПВК (певно з тієї причини, що Путін підпорядкував ПВК росгвардії – тобто верхівка ВС РФ не отримувала з нової бізнес-моделі зиску, – то ВС РФ створили систему БАРС. По суті вона виконувала ті ж функції, що і ПВК: наймала людей, що щойно закінчили національну службу, зокрема тих, хто не хотів служити у регулярних військах ВС РФ, але не мав достатньої освіти і перспектив у цивільному житті.
Та навіть це не вирішило проблему: ВС РФ і далі настільки бракувало військ, що коли вони (повторно) вторглися до України у лютому 2022 року, то значна частина зі 170 славнозвісних “батальйонно-тактичних груп” (БТГр) мали екіпажі, що керували технікою, яка мала би везти піхоту в бій, а самої піхоти не мали, бо її фізично не було. Замість штатної чисельності у 600–1000 військових, у середній БТГр РФ на початку війни було 400-500 військових – і то в кращому випадку – і всі вони були задіяні в обслуговуванні техніки та важкого озброєння. А піхоти, яка б могла захищати техніку, не було.
На балансі ще були війська супроводу: клерки, техніки, логісти, військові у залізничних бригадах. Тобто особовий склад був, але не було “тих, хто тисне на спусковий гачок”.
Не краща ситуація склалася й у підрозділах спєцназа та ВДВ. Приміром, підрозділи, які відправили 24 лютого на штурм Києва, були посилені “міні-БТГр” з ПВК редут/редут-антітєрор. Редут – одна з тих російських ПВК, які не сильно знані, також вони тісно співпрацюють з підрозділами ВДВ.
Зрештою, можна сперечатися цілий день, тиждень, місяць чи навіть рік, якими ж були втрати ВС РФ у березні, травні, червні чи серпні 2022 року. Хтось каже одне, хтось інше, кожен і кожна мають власні причини наполягати на своїх версіях. Хтось представить надійно підтверджені числа, засновані на певних (рідкісних, дуже-дуже рідкісних) повʼязаних із тим документів із офіційних російських джерел. А хтось стверджуватиме, що втрати росіян навіть близько не такі, як заявляють Україна та країни Заходу…
Я навіть не намагатимуся встрявати в ці суперечки. Скажімо так: це не важливо. Важливо те, що, хоч би які були причини, кількість особового складу в російських сухопутних військах зменшилася десь до 60% від тієї, яка брала участь у війні ще в травні 2022 року.
«Вишестоящим органам» у Москві настільки бракувало живої сили, що довелося легалізувати приватні воєнні компанії за умови, що ті підкорятимуться їхнім наказам. Саме тому «ваґнерівці» зʼявилися під Попасною того місяця (за підтримки десь так 70% артилерії ВС РФ, яку на той час було задіяно в Україні).
Приблизно тоді ж ґєнштаб також почав задіювати «БАРС» і росґвардію на тихих ділянках фронту: справді, вже в серпні 2022 року значну частину фронту в «тихих» секторах, як-от на схід від Харкова, утримували підрозділи «БАРС».
Саме це українці зуміли обернути на свою користь і саме тому вони змогли провести той блискучий, швидкий контрнаступ і дійти аж до Сватового і Кремінної в західній частині Луганської області: якщо не рахувати (дуже побитої) 1-шої гвардійської танкової армії — яку українці мало не оточили під час наступу на Купʼянськ, — там не було великих регулярних підрозділів ВС РФ, тільки тонка смуга за лінією фронту, окупована вояками «барса» і росгвардії.
Звичайно, після такого ляпаса «вишестоящі органи» притягли до України свій славетний третій армійський корпус, а нові підрозділи «БАРС» відзначилися в боях під Кремінною. Але було надто пізно: розпад лінії фронту на схід від Харкова змусив ВС РФ стягнути туди всі наявні підкріплення. Тож забезпечувати угрупування в Херсоні ставало дедалі важче: їм теж довелося відступати, а Путін не мав іншого вибору, ніж знову порушити свою обіцянку і проголосити мобілізацію наприкінці вересня.
Отже, на початку тієї мобілізації ми бачили, як «вишестоящі органи» збиралися призвати 300 000, 500 000, 1 000 000 резервістів. Проте, як завжди, це умовні — і значною мірою теоретичні — цифри. Не справжня кількість. Факти такі: може, ВС РФ і мають багато генералів, але їм бракує молодших офіцерів та сержантського складу (сержантів, прапорщиків тощо), а тим більше бракує техніків, що вміють давати собі раду з відповідним обладнанням, щоб командувати і контролювати таку велику кількість солдат.
Їх заледве вистачає на те, щоб контролювати, забезпечувати і тренувати близько 280 000 призовників кожного року. Зауважте: 280 000 на рік. Не на місяць і не на пів року.
Ще зауважте таке: сам тільки процес видачі уніформи та обладнання, скажімо, групі з 60–100 солдат може зайняти цілий день. А тепер збільшимо цю кількість до, скажімо, 10 000, 20 000 солдат… до 280 000 солдат… На це «підуть століття», та й то, коли цей процес завершиться, солдати всього лише форму вдягнуть: їх іще треба буде розподілити між підрозділами, навчити використовувати особисту зброю (автомати, пістолети тощо) чи працювати з певною технікою. Зазвичай, солдати навчаються цього у так званих «навчальних таборах»: перші 4–8 тижнів базового тренування одразу після того, як вони приєднуються до збройних сил. А вже потім їх можна обʼєднати в підрозділи й розпочати тактичні тренування…
Тож облиште всю цю паніку через очікування, що «Путін зараз спрямує 500 000 мобіків в Україну». За пʼять місяців після вересневої мобілізації «вишестоящі органи» спромоглися призвати від сили 150 000 резервістів. Тисячі з них уже буквально перестріляли: їм не пощастило настільки, що вже наприкінці вересня і протягом жовтня їх кинули на фронт без жодного тренування. Вони заледве отримали уніформу, були розподілені в взводи і роти, може, потренувалися зі зброєю кілька годин, а потім вирушили в бій.
Наступним «двом хвилям» пощастило трохи більше, адже вони хоч трохи потренувалися перед тим, як потрапити на поле бою — саме вчасно, щоб замінити контрактників, чиї контракти мали закінчитися між листопадом 2022 та лютим 2023-ого, чи тих призовників, які підписали 12-місячний контракт в лютому-березні минулого року.
Тож риску підведемо: мобілізація, що почалася в вересні 2022 року, збільшила чисельність сил ВС РФ знову до 250 000, що дає можливість провадити невеликі наступальні операції. Саме це й відбувається останніми днями.
Головна відмінність із ситуацією квітня-червня 2022 року полягає в тому, що більша частина цих військ старшого віку й тому значно меншою мірою пасують до ведення війни, ніж юнаки, яких ними замінили. До того ж їм доведеться використовувати обтрушені з нафталіну старіші види озброєнь, на яких вони мали значно менше тренувань.
Так відбувається тому, що «регулярні» сили РФ уже втрачено чи виснажено – називайте, як хочете, – разом із більш як 60% кращої техніки: БМП та БТРами й – особливо – артилерійськими системами, які зайшли в Україну на початку вторгнення. Крім того, «мобіки» отримують значну гіршу підготовку, ніж «контрактнікі»: першу хвилю тренували всього кілька днів, а наступну (скажімо, тих, що зарахували до складу 2-гої мотострілецької дивізії, яку реставрували в січні цього року в білорусі) готували десь близько 4-5 тижнів.
Запитайте будь-якого офіцера: цього часу достатньо, щоб взути та одягнути їх у військову форму, дати зробити кілька селфі й понарікати, як все погано, а потім організувати з них батальйони (якими «доукомплектувати» старі підрозділи) й відправити обороняти який-небудь пагорб чи село. Все це просто космічно далеко від підготовки, необхідної для проведення серйозних наступальних операцій.
… і ні 15 ґерасімових, ні 30 суровікіних з цим нічого не зможуть зробити (хіба покричати)
Я не вірю в появу «500 000 російських солдатів», а також «великого російського наступу» в найближчі дні. У ВС РФ немає ні сил, ні засобів, щоб вдатися до подібних штук й ця тенденція не зміниться, навіть якщо їхні служби забезпечення (що самі були вкрай недоукомплектовані ще до вторгнення) знайдуть спосіб «поставити в стрій» 3000 чи 4000 чи навіть 5000 танків, з яких вдасться струсити складський нафталін.
Як завше, я можу помилятися: але до мене купа запитань із цього приводу, то я й відповідаю, покладаючись на своє бачення ситуації».
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook 
Коментарі