НТА > НОВИНИ > Місця > Там плавно вмираєш, але тіло має йти за мозком. І ти живеш! Історія львів’ян, які підкорили Еверест

Там плавно вмираєш, але тіло має йти за мозком. І ти живеш! Історія львів’ян, які підкорили Еверест

NTA влаштував зустріч двом львів’янам, які піднялися на найвищу вершину світу, щоб вони обмінялися враженнями та думками. А ще дали поради тим, хто лише збирається підкорювати гори

8204

На найвищій вершині світу вже побували 30 українців. Першим львів’янином, який підкорив Еверест, у 2018 році став Роман Городечний. А зовсім нещодавно після 50-денної експедиції додому повернувся і другий львів’янин, який піднявся на Джомолунгму,  – Ігор Яськевич.

Про те, з яким труднощами довелось зіткнутися львів’янам на шляху до найвищої вершини світу, яких правил потрібно дотримуватись на висоті, та як гори зміцнюють шлюб читайте у матеріалі NTA.

Усе почалося з мрії потрапити в Непал

Ігор Яськевич: Це не була мрія. Еверест – це був для мене той майданчик, який дозволив себе випробувати. Я не колекціонер вершин, я хотів зрозуміти свої межі. Я не професійний спортсмен, але люблю екстремальні варіанти. Хотів знати, де моя межа. Плавав, бігав, велосипед, кроси в горах на 60 кілометрів. Захотілося спробувати щось таке об’єднавче, де можна було б комплексно зрозуміти, наскільки і до чого готовий. Але почалося з мрії потрапити в Непал. Не було питання Еверест чи не Еверест. Пізніше якось Монблан, тоді Кіліманджаро, Арарат. Тоді я зрозумів, що готовий фізично, психологічно і морально до Евересту. Я мав бути на Алясці, Аконкагуа, але тоді почався локдаун. Це не була мрія дитинства, просто Еверест дав можливість найбільше себе випробувати.

Я плаваю з шести років, але воно не дає адреналіну

Я плаваю з шести років. І плавав донедавна навіть, бо є членом клубу ветеранського плавання «Євро-Львів». Я їздив на чемпіонати світу, чемпіонати Європи, по Україні. Але плавання не дає адреналіну, тому почав доповнювати плавання дайвінгом. Про це я мріяв дуже давно, але це така коштовна штука.  Два роки тому я пірнув в Дахабі 60 метрів в блакитну діру, яку ще називають «кладовище дайверів». Там треба пропірнути арку з коралом, і я відчув що мене такі штуки заводять. Хоча воно погано на сім’ю вплинуло. Дружина сказала, що я не думаю про неї, про дітей, а тільки про свої розваги.

Спортом займався 3-4 години на день, коли готувався до Евересту

Пізніше, коли вже до гір готувався, то я долучив біг, зал, а коли почався локдаун, то сів на ровер. Тиждень у мене такий: десь через день зал, басейн, субота – крос, неділя – велосипед. І так було останні пів року до Евересту. До Монблану та Кіліманджаро я трішки простіше готувався, а до Евересту у мене кожного дня було до 3-4 годин спорту.

Роман Городечний до Ігоря Яськевича: Погодься, що набагато легше тренуватись, коли ти розумієш ціль. Думаю тебе це також чекає: зараз мені вже вибудувати таку систему тренувань важче. Я в голові чітко мав галочку: неважливо, чи зустріч, чи робота, у тебе є тренування і ти на нього йдеш.

У мене було дуже специфічне сходження на Еверест

Ігор Яськевич: знаєте, тут і ціль, і розуміння: якщо ти не допрацюєш зараз, то там (на Евересті) це може закінчитись трагічно. Тому це теж був стимул. Тренер казав, що треба хоча б ще 20-30 % до твого ресурсу. Зараз розумію, що у мене ресурс був на 200%. У мене було дуже специфічне, не схоже на інші, сходження. Я був здивований, що я таке пройшов і пройшов бездоганно. Після повернення додому, через два дні, пішов до тренера подякувати.

Роман Городечний до Ігоря Яськевича: Я скажу тобі нюанс ще один: ти добре витримуєш висоту. Якби в тебе не було все добре з акліматизацією чи з висотою, то ніяка «фізуха» би не допомогла.

Ігор Яськевич: Це все в комплексі. Питання, чи вистачить мені «фізухи» не було, а було питання, чи я вклинюся в погоду, і щоб я не потрапив у чергу. Це були два ключові питання. Інших питань в мене не виникало.

На висоті 8500 Ігор зрозумів, що у кисневих балонах замало кисню, тому альпіністу довелось спускатись вниз. Відтак, найважчим відрізком шляху до вершини була…

 Ігор Ясекевич: …дорога вниз. Вона була важка не фізично, а психологічно. Команда пішла на вершину. Я бачу вершину і розумію, що вже міг на ній бути. Найскладнішим психологічно було повернення з відмітки 8500 вниз. І не розуміння, а що буде далі. Тобто я розумів, що мені зірвали трирічну мрію, зірвали двомісячну експедицію. Я собі в голові крутив, що я зараз повернуся і скажу: мені, будь-ласка, нові балони і нових шерпів. Але могло бути різне. Могло не бути балонів, або шерпи могли бути втомлені і ніхто б не пішов. Я йшов вниз з ідеєю, що повернуся. Я зійшов вниз на 7900 у штурмовий табір. По радіостанції набрав до влас­ника непальської компанії, яка нас супроводжувала, і кажу: «Ви розумієте, які ви мені проблеми створили. Треба чотири балони і два шерпи». Десь через годину все було.

Роман Городечний: Ігорю не дали кисневого балону нормального, а в мене замерзла маска.

Ігор Яськевич: У мене також замерзла маска на сходинці Гілларі. Ноги ватні і я думаю: хоч би не втратити свідомість. Я почав молитися. Я так йшов, поки шерпи не побачили, що мене почало гойдати. Вони зірвали мені маску, в мене у рюкзаку була резервна.

Роман Городечний: От ти кажеш про такий стан, коли ти починаєш плисти, картинка починає розмиватися. Я уявляв, що йду у Стрийському парку, уявляв, як беру за руку свою дружину. Поки ти можеш чітко сформувати думки, то ще все добре.

В людини включається апатія до життя

Роман Городечний: Для мене фізично і морально найважчим момент був, коли ми на висоті 8600, на спуску вже з вершини, вирішили з Дімою допомогти спуститись китайцю, який замерзав. Тобто ти і так вже на спуску йдеш розгублений після того, що у мене маска не працювала нормально. А тут і ще тягнути його, і мотивувати його, пояснювати йому, що треба вижити. Він був готовий померти. В людини вже апатія до життя включилась. Цей період – від 8600 до 7900 – був найважчий. Я вважаю, що Ігор показав мегакрутий лайфхак, як дійти до 8500, спуститись і знов піднятись. Ви не представляєте, наскільки морально давить ця атмосфера підйому в темну ніч, холод.

Страх смерті і думка повернутися назад

Роман Городечний: Такі питання завжди в голові крутяться. І це нормально. Головне – в цей момент не розтектися, а зібрати себе. У нас була команда і людей п’ять здалися саме через те, що ці думки перемогли. Як тільки ти їх підпускаєш глибше і вони починають набирати силу, то це перший негативний момент. У нас був француз, який фізично був сильніший від мене. Він роками готувався, але він себе настільки морально загнав, що після другого етапу сказав, що у нього снігова сліпота починається. Він евакуювався з другого етапу.

Ігор Яськевич: До речі, у мене також був випадок, коли я вже повернувся з вершини і в другому таборі очікував, щоб закінчились снігопади. У нас в цьому таборі також була команда. Я вже рухався вниз з вершини, а вони готувалися наверх. Був італієць, який зранку встав і каже: «я вирішив, що я йду вниз, тому що я цього року для себе Евересту не бачу». Це був пройдений шлях, двомісячна акліматизація.

Боротьба з самим собою – це найважче

Роман Городечний: Я знаю один такий приклад і дуже пишаюся, що знайомий з цими хлопцями – італійські та іспанські льотчики. Чоловік за 200 метрів до вершини розвернувся через те, що його колега почав замерзати, у нього почали відмерзати пальці. Він мені сказав внизу вже у Катманду: «Я не готовий ризикувати здоров’ям свого колеги заради амбіції». Це дуже важке рішення після того, що ти там пережив.

Ігор Яськевич: Якщо чесно, то кажуть, що ти там плавно вмираєш.

Залізне правило, якого потрібно дотримуватись у горах

 Ігор Яськевич: Не вступати в компроміси з собою. Мозок має бути лідером. Ось там ціль – тіло має йти за мозком. Також командна дисципліна. Якщо є лідер, якому ти довірився, то потрібна сліпа довіра лідеру. Все інше треба робити внизу. Не підпускати сірі думки.

Альпінізм і бізнес в чомусь дуже подібні

 Роман Городечний: Якщо ти обрав правильну команду, правильно підготувався морально і фізично, правильно підібрав шерпів і погоду, то шанс загинути – мінімальний. Так само і в бізнесі. Команда – це все.

Найкрасивіші вершини України і світу

Роман Городечний: Мені найбільше подобається Шпиці. Говерла вже стала таким мастхевом. Я не був на Говерлі до Евересту. Мені прийшлось піднятись. Мені дуже подобається Монблан, Ама-Даблам. Також я фанатію за К2. Дуже хочу туди потрапити.

 

Ігор Яськевич: Говерла. А в світі мені Кіліманджаро сподобалась. Там дуже красиво, перші зони тропічні, бо на Монблані ти йдеш в режимі снігова вершина і все. У мене не було багато вершин. Ми не професійні альпіністи. Ми випробовували себе, напевно трішки такі мазохісти.

Після Евересту – на К2 та в Антарктиду

Роман Городечний: В мене вже давно є нова ціль – це, однозначно, К2. У нас зараз є група людей, яка планує йти. Ми мали йти влітку 2020 року, але почався локдаун. Також мені дуже хочеться в Антарктиду.

Ігор Яськевич: Якщо Роман говорить про Антарктиду, то це і може бути спільна експедиція. На К2 я точно не піду. Команді, з якою я провів 50 днів, підіймаючись на Еверест, запропонував в Антарктиду. Вона не є складна, але це теж випробовування холодом. Невідомо, чи Еверест жорстокіший. У мене в голові Антарктида і дружині простіше пояснити.

 Як гори зміцнюють шлюб

Роман Городечний: Я свою дружину на Кіліманджаро завів. Це дуже цікавий досвід, бо ти якщо йдеш сам, то відповідаєш за себе і підготовлену команду. А коли ти йдеш з рідною людиною, яка ніколи не була в таких випробуваннях, то це дуже цікавий досвід. Я рекомендую усім, хто більше 10 років у шлюбі.

Поради людям, які планують піднятись на Еверест

Роман Городечний: Готуватись. Чітко поставити пріоритет, що ти повинен мінімум пів року мати два тренування на день, правильне харчування, ніяких стресів, ніякого алкоголю, сигарет, нічого, що заважає витривалості твого організму. Ігор правий, 80% твого успіху формується тут. Не економити на спорядженні.

Ігор Яськевич: Увесь успіх тут формується. Фізичний стан тут формується. Але ще людина має чітко розуміти, чому йде на вершину. Якщо це не впевнено, то мозок домовиться з тілом і скаже: «йдем додому». Якщо людина не займалась спортом і не бачить цілеспрямованого бачення фінішу, то буде складно. Має бути спортивна заточка, це випробовування.

Валерія Рабінович

Фото: Валерія Рабінович, сторінки у фейсбуці Романа Городечного та Ігоря Яськевича

Оцініть новину
Клас!
10
Я це люблю
0
Ха-ха
1
Сумно
0
Злість
1
Обіймашки
1
Шооо?
0

Коментарі