НТА > НОВИНИ > Суспільство > Три древні ремесла, що знову в моді. Як на них можна заробити

Три древні ремесла, що знову в моді. Як на них можна заробити

Історія гончара, вишивальниці та майстра дерев’яних іграшок

366

Вишивання, різьба по дереву або ж, наприклад, гончарство. Саме ці давні ремесла, які  колись були ледь не обов’язковими вміннями чи не для кожного українця, зараз – справа не для всіх. Однак, вироби сучасних майстрів стають дедалі популярнішими, а найголовніше – цінними для українців.

Основи ремесла. Глина, дерево, полотно

Гончарство і сталеві нерви

А починається гончарство зі звичайного шматка глини, який за лічені хвилини,  стає справжнім витвором мистецтва:

«Рівномірно стискайте пальці до центру і придавлюйте до низу, щоб глина не «танцювала», а стояла у центрі. Відцентрування глини – перший і основний етап. Від нього залежить, яким буде майбутній виріб», – підказує учням гончар Ігор Гиба. 

Працювати з глиною – справа не з легких. Це ремесло потребує сталевого терпіння.

«Глина – капризна пані. Аби нею заволодіти, треба знайти спільну мову», – наголошує гончар.

Щоб бути з глиною на  «ти», кондитер за освітою,  Ігор Гиба понад два роки самотужки опановував усі традиційні методи гончарства –«молочіння» та «чорніння». Знайшовши до них новаторський підхід, зрозумів: гончарство – справа його життя.

«Ця справа врешті затягує і не відпускає. Кераміка – такий вид діяльності, якому вчитися можна все життя і все одно до кінця не вивчити повністю. Людина повинна бути наближена до природи», – каже Ігор Гиба.

Навіть у вирі сучасності древні ремесла все ж досі цікавлять українців. Глечики, тарелі, горнятка. Усе це має попит. Бо ж,  розповідає чоловік, той, хто хоче відчувати зв’язок з природою, купує для ужитку глиняні вироби, а не фабричні. За свої ж чоловік просить від вісімдесяти до майже тисячі гривень.

І поки Ігор працює на гончарному колі, осторонь не залишається його дружина Соломія. До сімейної справи вона підійшла ще більш скрупульозно.

Дрібні глиняні кульки майстриня перетворює на прикраси. Брошки, над виготовленням яких, годинами доводиться сидіти жінці, поціновувачі розбирають швидко. Бо ж такі експерименти з глиною, каже Соломія, дивують багатьох.

«Всі свої прикраси я ліплю руками. Мені не цікаво штампувати їх з форми. Від ручної ліпки вони стають більш справжні, більш унікальні», – каже майстриня Соломія.

І хоч за такими заняттями сім’я майстрів інколи може провести чи не цілу ніч, зізнаються: воно того варте.

Дерев’яні іграшки та емоційна революція

Лазерний верстат архітектора Марка Савицького кілька років припадав пилом, а сьогодні майже не припиняє працювати. Освоїти нову справу родину змусила криза 2012 року. Останні заощадження вклали в основу сімейного бізнесу.

«Ми втратили роботу, але не опускали руки. Вирішили працювати з тим, що є під руками: дерево, фанера, картон. Ми багато речей почали робити власноруч, не маючи жодних виробничих потужностей.  Маємо шопки-розмальовки, які до Різдва стають дуже популярні серед дітей, бо тут кожен елемент можна індивідуально розмалювати», – розповідає співвласник майстерні дерев’яних іграшок Марко Савицький. 

Про те, що дерев’яні ялинкові прикраси, які були популярними лише у давнину, з кожним роком користуватимуться все більшим попитом, – спочатку сімейство й уявити не могло.

Шлях від простого листка фанери до новорічної іграшки – довгий. Це близько восьми етапів.

«Ці іграшки створили емоційну революцію. За останні два роки люди втомилися від тиску, який є у світі.  Пандемії, кризи, локдауни…  Людям зараз дуже хочеться свята. Поринути у щось тепле. Це зараз неймовірно затребуване. І ось такі іграшки  – це повернення у наше дитинство», – додає Марко Савицький.

У своїй роботі чоловік користується філософією: гроші йдуть за цінностями, а не навпаки.

«Якщо починаєте свою справу, пам’ятайте: там, де є цінності, є і ціна. Тобто те, що дозволить вам заробляти. Ризикуйте! Не варто боятися вкладати останні заощадження у справу», – радить усім Марко.

Вишита сумка – те, що не лежатиме у шафі

Повертають у моду «забуте-старе» у майстерні Галини Матвіїв. Тут пів сотні українських вишивок. Із них виготовляють сумки, які оздоблюють унікальними узорами, вишитими жіночими руками.

«Божееее, вишивка? Навіщо тобі вишивка? Ще ніхто на вишивці не заробив», – саме ці слова майстриня Галина Матвіїв почула, коли захопилася вишиванням.

Відтоді жінка вирішила: українську вишивку – популяризуватиме і зробить усе, аби вона ніколи не вийшла з моди та користувалася попитом.

«Я взагалі за те, щоб такі сумки носили, а не тримали десь на полиці. Якщо вишита натуральними нитками, то носитиметься віками. Дочці-внучці можна передавати у спадок», – розповідає майстриня Галина Матвіїв. 

Ціни на деякі із сумок можуть сягати і майже 500 доларів. Щоб кожна з них була ексклюзивною, працювати доводиться терпляче і над конструюванням сумок. Найкраще на цьому етапі вправляється вже інша пані Галина.

«Я беру лекала, викроюю. Потім ми дублюємо, брусуємо…», – описує процес  Галина Стручинська.

Жінка зізнається, що не одразу була готова до вишитих сумок, не одразу це зрозуміла. Та потім захопилася справою.

«Деколи дійсно людина вишиває ту вишивку роками і заховає десь собі до шафи, розумієте? І та краса там лежить. Її ніхто не бачить», – розповідає майстриня.

Уміли зробити – зумійте подати

Бізнес-тренерка Людмила Калабуха радить не вірити стереотипу, що хороший продукт не потребує реклами:

«Будь-який продукт, а передусім хороший, потребує максимальної реклами. Якщо ви створюєте якусь річ, щось виробляєте, якимось ремеслом займаєтеся, то максимально розказуйте про це людям! Прапором про це махайте на всіх кутках: розкажіть про це у соцмережах, друзям, вийдіть на презентаційні майданчики. Це є запорука успішного продажу цього продукту», – рекомендує експертка.

Бізнес-тренерка переконана, що всі зроблені власноруч речі, які дотичні до українського генетичного коду, ніколи не втратять популярності. Кращої точки опори, особливо у нестабільні час, як давні ремесла – не може бути для українців:

«Людям потрібна дотичність до історичного, до національного. І кожен з нас завжди хотітиме мати частинку давніх ремесел  у своїй  домівці», – впевнена Людмила Кадабуха.

Дарина Татарчук

Оцініть новину
Клас!
2
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі