НТА > НОВИНИ > Львівські новини > У 88 років – на Говерлу. Історія львів’янина про любов до гір та 100 відвіданих вершин

У 88 років – на Говерлу. Історія львів’янина про любов до гір та 100 відвіданих вершин

Як тримати себе в тонусі, як підготуватися до походу у літньому віці та відчути себе справді вільним.

1829

88-річний Орест Кліщ – фанат гір та природи. Уже близько 70 років поспіль колишній викладач Львівської політехніки щороку вирушає в гірський похід. Каже, що найкраще це робити наодинці, бо так «відчуваєш себе повністю вільним та незалежним».

Востаннє пан Орест підіймався на найвищу вершину нашої країни – Говерлу – у вересні цього року. А загалом побував на щонайменше 100 вершинах України та світу. Мріє продовжувати цю традицію.

Про перші походи, улюблені гори та небезпечні гірські історії Орест Кліщ розповів в інтерв’ю для NTA.

Невгамовні

Востаннє в гори я підіймався 29 вересня цього року – на Говерлу. Але ми ходимо в походи в гори дуже давно. Я почав ходити з першого курсу інституту і перший раз поїхав на Кавказ. Тоді я поїхав в похід по горах Криму, а згодом у Карпати. Нас було 15 людей, які збиралися щороку з різних міст і сіл України, і ходили тиждень у горах. Ми випустили навіть книжку «Невгамовні», де описали близько 45 наших походів. Але загалом у нас їх було більше. Ми кожного року ходимо, пропустили лише в 1986 році через Чорнобильську трагедію. Також останні три роки всі окремо ходимо через пандемію.

На Говерлу – за менш, ніж дві години

У гори почав ходити з 1951 року. Перший похід був на Тростян, але я його добре не пам’ятаю. Але перший серйозний похід був на Кавказ, я був в альпіністському таборі. Піднявся на висоту 1400 метрів.

Я був на багатьох вершинах Карпат, але найближча мені все ж Говерла. На неї я підіймався щонайменше 16-18 разів. На перших підйомах на Говерлу я йшов менше двох годин. А останній мій похід у вересні був розділений на дві частини. Ми спочатку піднялися на малу Говерлу з товаришем. Там ночували у палатці. Це перший раз на Говерлу я йшов таким шляхом – два дні.

У горах людина – вільна, тому любив ходити сам

Найприємніші походи – з товариством. Але я дуже любив ходити в гори сам. Я був кілька разів сам в Криму. Обходив всі вершини. Також я сам був в Німеччині, Австрії, Норвегії, Татрах (найвища частина Карпатських гір) та інших.

У горах людина вільна. І я любив входити сам, бо в цей момент ти незалежний як ніколи. А зараз я навіть не користають мобільним. Хочеш бути вільним – кинь мобільний телефон. Більше люблю мапи і самостійно орієнтуватися. Надзвичайно люблю природу. Я люблю воду і гори.

Від гір – до кохання

Найважчим був похід на Піп Іван зимою. Ми четверо підіймалися три дні не могли цього зробити, бо була заметіль жахлива. Ми підіймалися і поверталися назад декілька разів. Нарешті, коли майже піднялися до вершини, то знову довелося опуститися до нижчої точки через заметіль. Це був такий найважчий похід.

А найприємніший для мене був похід в 1961 році. Це було наступного року після мого одруження. Тоді я зібрав у похід 10 людей: 5 чоловіків і 5 жінок. І ми за тиждень пройшли Чорногорський хребет. Після цієї подорожі всі учасники одружилися.

Перед кожним походом 2-3 місяці ходжу на стадіон

Для походів має бути фізична підготовка. Для цього треба тренуватися. Я перед кожним виходом 2-3 місяці ходжу на стадіон. Колись бігав навколо стадіону, а тепер пішки ходжу кілька кілометрів. І люблю ще займатися городом, копаю, рубаю. Проте на першому місці  – це харчування. Потрібно багато зелені їсти та менше м’яса.

У самих походах треба мати добрий одяг, особливо це стосується взуття із твердими підошвами. Користуватися порадами старших, досвідчених туристів. Тепер є дуже багато міток, потрібно притримуватися цих маршрутів.

Побував я на щонайменше 100 вершинах

В Україні у мене найулюбленіший – це Чорногорський хребет: Петрос, Говерла, Шпиці, Ребра, Піп Іван, Брескул, Турку. А взагалі я люблю Крим: Четирдаг, Роман-Кош. З них дуже приємно дивитися на море.

За кордоном мені сподобалась гора Снєжка, на кордоні Польщі і Чехії, 1400 метрів. Коли мені виповнилось 85 років, то я був у Норвегії в горах. І звичайно Кавказ. Коли я був молодий, то мріяв автомобілем поїхати на Кавказ і вночі дивитися, як місяць освітлює льодяні гори. Це є надзвичайно гарний вигляд. Гора блистить як дзеркало.

Ми кожного року у всі пори року ходили в гори. Найважче – зимою. А найбільше я люблю осінь, таку пізню осінь, коли листя  забарвлене у різні кольори. І навіть контрасти – сніг і зелене листя. Весною часто я ходив на долину нарцисів. Там любуєшся цією порою року.

Я дуже хотів би побувати у Чорногорії. Але в Україні будь-які гори – прекрасні. У нас тут водоспади, зелень.

Людина має себе перемагати

Я підіймаюсь у гори навіть в такому віці через любов до гір. Я б навіть сьогодні пішов, якби мені запропонували. Вже третій рік я практично є інвалідом зору, не можу читати. Бо коли людина погано бачить, то дуже небезпечно йти: провалля, коріння, ями, каміння. Колись я ходив на Тростян менше 2 годин, а останній раз – 5 годин. Але я вважаю, що людина має перемагати себе.

Валерія Рабінович

Оцініть новину
Клас!
13
Я це люблю
3
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
2
Шооо?
0

Коментарі