НТА > НОВИНИ > Культура > Українське, але зняте для Росії, російською, з російськими акторами. Інтерв’ю з Сашком Лірником

Українське, але зняте для Росії, російською, з російськими акторами. Інтерв’ю з Сашком Лірником

Чому фільми під грифом «знято в Україні» не заходять українцям? Як виглядає кіноринок України? Який він – український виборець?

190

Його називають найвідомішим Лірником України, а ще він актор і сценарист. Його фільм «Пекельна хоругва» став різдвяною казкою для українців і потрапив у топи для сімейного перегляду. А ще він пише казки для дітей, хоча сам по собі дуже гострий на слівце.

Гість програми «Без гриму з Марією Шиманською» – Сашко Лірник.

Українське кіно: яке воно і чи існує

Якби я був би царем? Нацарював би сто рублів і втік

–  Якою казкою Ви б описали те, що зараз відбувається в Україні?

– До мене часто звертаються: а чого ви не пишете зараз на політичні теми? Я для себе давно зрозумів, що речі, які я раніше писав, живуть недовго. Поки був живий той політик – вона була цікава, от як та казка про яйця Януковича. Зараз його нема і всі вже забули, хто це й що це. І розказувати нема сенсу. На моїй пам’яті стільки влад змінилося – калейдоскоп! Час дуже пришвидшився, насправді. Те, що здавалося вічним вчора, сьогодні нівелюється. І ця влада не вічна. Вічний залишається тільки народ. Культура переживе всю цю владу.

 

Яку казку? Знаю про дурня якогось, який усе не так робив. Зараз я підібрати не можу аналогію. Степан Рогальський гарно сказав. Був такий вірш про цигана: «Що б ти зробив, якби був царем? Каже: «Нацарював би сто рублів і втік». Оце і зараз така задача: нацарювати сто рублів і втекти. Це люди, які по собі нічого не залишають, хіба пустелю. Два роки пройшло, а вже той втік, той виїхав. Того вчора хвалили, а сьогодні він в тюрмі. Нема нічого вічного.

Люди, які працюють в українському кіно, російськомовні і російськокультурні

 – Зараз у Львові теж знімають фільми і логічне питання: чому, коли знімають українське кіно, українська мова в ньому мертва, нежива, неприродня? Люди так в житті не спілкуються!

– Так і є. Мене це страшенно мучить. Основна маса тих людей, які працюють в українському кіно, російськомовні і російськокультурні. Це стосується і сценаристів, і режисерів. Не всі, але те, що я бачив, мене дуже пригнічувало.

Це велика проблема в Україні. Кіно і в Україні знімалось, але всі творчі особистості емігрували. Залишилися російські замовлення. Зняте для Росії, російською мовою і з російськими акторами. Це не є українське кіно. Треба, щоб були українськокультурні режисери.

Це люди російськомовні, які українську вивчили, але тільки як літературну. Коли в антерпризі якесь цікаве слово, яке вони не розуміють, то його викидають. Тому фільми дивитися з такими діалогами дуже важко. В дубляжах українських працюють професіонали і там жива мова, вона мені дуже подобається.

– Але це дуже дивно. Це ніби українське кіно, зняте українцями.

– Це не українське кіно. Це така ширмочка, яка дозволяє знімати для Росії, бо там ринок більший. В Україні ринок невеликий. Тому працюють з прицілом туди. Знімають про російських людей. Але ставиться штампик, що це українське виробництво. Насправді нічого українського в ньому нема.

– Кіно знімають в Україні для кого? Для виборців чи для українців?

– Кіно знімається для грошей. Це великі кошти – 20-30 мільйонів. Тому там вже є не мафія, а якісь своєрідні зв’язки, клани. Виділяються гроші на дуже дивні якісь сценарії і потім дуже багато не доводяться до ума чи знімаються за три копійки.

От гарний фільм був «Максим Оса», на нього раз виділяли гроші, другий раз виділяли, третій раз зовсім все змінили. Я не хочу сказати, що це поганий фільм, але сама система дає можливість такого люфту, коли можна взяти гроші, а роботу зробити аби-як, або не зробити і нічого за це не буде.

Кіно ніби піднялось, а зараз знов починає згортатися. Якісь прохідні картини з гарними назвами, але читаєш сюжети, сценарії і просто торопієш від того, що там українцям впарюється.

Формується клас безмізких істот, які втикаються в телевізор

– Ви колись казали, що війна формує народ. Чи сформувала війна українців як народ?

– Не встигла. Велика помилка була минулої влади, що вона хотіла уберегти народ від війни. Тобто війна була десь там, а тут процвітало життя. У Львові тут танці, а там хлопці гинуть… Об’єднання не відбулося. Це повинно бути болем усього народу.

Наприклад, євреї через біль Голокосту зміцнили свій національний міф, як це не дивно звучить. А українці через Голодомор попробували – воно не дійшло. Зараз відверта війна і це треба було використати.

Але будь-який народ складається з 5% пасіонаріїв, які вперед тягнуть, 5% ренегатів, які тягнуть назад, і великої маси такого болота – куди потягнуть, туди й полізе. На час війни пасіонаріїв стало більше аніж  5%, але треба час, щоби ця маса зрушилась. Ця влада максимально відрізає оцих проукраїнських пасіонаріїв від українського народу. Не дають їм трибуни, шельмують. От посадили Антоненка – за що? Ні за що сидить і до сих пір не випустили, хоча всі знають, що він невинен.

Так само проукраїнські фільми, активні, проукраїнські – уже їх не будуть знімати. Будуть знімати про все хороше, про дружбу з «великим» народом Росії.

Україна використовується як пасовисько

Більше зібрати, скосити, вивезти

– Дружба народу України з Росією. У 2016-му Ви виставили в соцмережі дуже промовисте фото, де дві руки – України і Росії – і Росія собі пришила нашу частину. Зараз ми усвідомлюємо, що Росія нам – не друг, чи все одно готові їм усе пробачити?

– Давай не будемо узагальнювати «ми». Наразі такого «ми» не існує, народ не об’єднався. Українці дуже розділені й це все працює проти. Як вкид про латинку, про заміну герба, про прапор. Вкиди цілеспрямовано йдуть, щоб розділити народ, розпорошити.

Якби влада цього не робила, ми були би монолітним народом. Не прийшло це усвідомлення. В інформаційному полі війни не існує до сих пір. Існує посил, що минулій владі війна була вигідна, а зараз забудьте про це! Як Журавель гинув, на очах у людей помирав і головнокомандувач робив вигляд, що цього не існує. Це страшний злочин.

Україна використовується як пасовисько: якомога більше зібрати, скосити, вивезти, а там далі – трава не рости. Оці клани, що прийшли до влади зараз, цим і займаються відверто. Робляться дороги, але по ціні в 3-4 рази вищій, а решта забирається. І так у всьому. А люди думають: а чого ж така цибуля дорога, а олія дорожча, як в Польщі? Тому й дорога!

За ці часи дуже багато людей таких патріотичних, прогресивних пасіонаріїв виїхали за кордон. І це не сотні тисяч – це мільйони. Це великі втрати. Дуже багато моїх знайомих, які волонтерили, воювали, бачать: от людина воювала, фронтовик, а його посадили в тюрму ні за що. Те саме справа «вагнерівців». Це вже лакмус: відверті державні зрадники сидять у владі.

– Але цих зрадників обирає український народ, якого щоразу годують політичними виборчими казками про дешевий газ.

– Це не казка, це прораховуються електоральні очікування. Технологія звичайна. Ніяких чесних виборів немає, коли людину перед виборами обманули. Наприклад при Петрі І був такий указ: якщо жінка примусить чоловіка одружитися з собою, використовуючи при цьому нафарбовані вії і губи, то це одруження вважається фіктивним. От ці вибори, де Вірастюк був, Кошулинський. Там же перераховували і прямо в нас на очах відбувалось фальсифікування.

У Києві ми тримали одну дільницю, де «свободівець» проходив. Підтасовка була, але ми не дали цього зробити. А тут у нас на очах це робиться раз, другий, третій. У нас на очах позбавляють нашого вибору. Це не є вибори, це не є демократія, це відвертий обман. І ми самі себе обманюємо в тому числі. Я знаю одного депутата, який за голос відверто платив по 250 гривень. Він набрав 20 тисяч голосів, 15 мільйонів заплатив і цього йому вистачило. Купив місце.

– Це депутат Верховної Ради?

– Так, Верховної Ради. Демократія, вибори у нас не працюють. Мені більше подобається як в Афінах було: в давній демократії голосувати мали право тільки ті, хто мав власність і платив податки. Він утримував державу. А ще ті, які воювали, були воїнами. Якщо ти не служив у війську – ти не мав права голосу. А не той, кому заплатили 10 гривень. Він сам нічого не робить, податків не платить, держава його утримує, але право голосу він має. Це неправильно, це не та система, яку треба підтримувати. Потрібна знову революція. Знову Майдан.

– Передбачаєте, що він буде?

– А іншого виходу немає. Ніхто влади не віддасть. Вони прийшли, відверто роблять злочини, ми це бачимо. Вернемся до Антоненка. Його посадили, людина просиділа, а хто за це має відповідати? Крайніх немає.

Ця влада починає робити відверті злочини –  значить вона розраховує не йти далі на вибори, а продовжувати тримати владу, як Лукашенко.

В Україні ще можливий Майдан. Я не знаю, чи буде він чи ні, але іншого шляху я не бачу. Перемога на виборах? Там сфальшують, там обмануть, там суди признають. Отой рейтинг чинного президента не опускається – то це такий електорат, якому байдуже. Це ті люди, які не несуть відповідальності. Бо платники податків, свідомі громадяни – вони за це не голосують. Вони бачать, що це влада, яка проти них працює. А голосують утриманці, які мають пільги, субсидії, а самі для держави нічого не роблять.

Поки в нас ця влада – ми нічого не доб’ємося для України

– Володимиру Зеленському як актору, яку би роль запропонували йому в українському кіно?

– В українському кіно я його ролі не бачу, він не український актор точно.

– А чи український він президент?

– На мою думку ні, це очевидно. Те що робиться, мені не подобається, я за нього не голосував.  Я розумію, що чекати щось не треба від них, треба продовжувати робити самому. То я і продовжую.

– Я подавав кілька сценаріїв успішної «Пекельної хоругви» і вони були відсіяні, навіть не дійшли до конкурсу. При тому, що в попередніх конкурсах вони виходили в фінал. Це очевидно: свої проходять, гроші свої. Єдиний плюс, що ми виграли тендер в українському культурному фонді і я пишу зараз сценарій продовження «Пекельної хоругви». Хоча знаю, її не знімуть при цій владі. Але я його напишу. Я все життя стикався з тим, що те, що я роблю, ніби потрібно тільки мені одному. Ніколи підтримки не було ні від держави, ні від якихось культурних організацій.

За цим сценарієм я видам книжку і хай люди читають. Воно не мусить зі мною пропасти. Мені творчої долі лишилося може 5-10 років – не більше. Я не знаю, чи я переживу цю владу. Я перший фільм «Чорний козак» чекав 10 років. Ми його знімали в толоку, за свій кошт. Другий фільм «Пекельна хоругва» – чекав 10 років, а ми отримали «Золоту дзигу» як кращий український фільм.

І продовження – отримав відгук анонімного експерта, що мої фільми не користуються успіхом, але нехай. Моя справа – продовжувати. Так чи інакше в часи інтернету пробитися можна, я проб’юсь до людей.

– Нещодавно був Венеціанський фестиваль й одна з українських стрічок мала можливість здобути нагороду. І це подавалося як неймовірний успіх. Коли станеться так, що наші фільми звично виходитимуть на світовий рівень?

– Я ніколи не критикую відверто українські фільми, тому що я знаю, що їх дуже мало. Вони тільки зводяться на ніжки. Нас не часто возять на фестивалі, не часто про це говорять. Хто знає, що «Пекельна хоругва» була найкращою на азійському фестивалі в Сінгапурі? Двічі просили поставити, тому що такого виступу ніколи не було. Ні одної згадки в медіа не було. Я розумію, є заборона, треба показувати тільки спільне з росіянами чи російське, чи російськомовне, чи виробництва «Кварталу 95».

Поки в нас ця влада – ми нічого не доб’ємося для України. На гальмах спускається українізація, українське кіно. Такий спосіб нівелювання. У всьому світі ті держави, які мають своє національне коріння, щось здобувають. Зеленський може й сам цього не розуміє. Його поставили: давай ти будеш виконувати роль Фукса. Виконавчий директор Фукс, який за собою нічого не має – ні ідеї, ні стратегії, ні тактики. Це ж очевидно!

Керувати країною має патріот цієї країни. Не патріот всього світу і не патріот «совка», а патріот цієї країни. Бо ми обираєм президента, щоб життя наше стало краще, або принаймні не гірше. Був такий підйом, за два роки стільки фільмів з’явилося! Не всі може хороші, але вони з’явилися. Те, що фільми отримують якісь призи, відзнаки – це вартісні речі. А зараз прикручують, забудеться, зійдеться, замилиться. Чи вистачить енергії українській нації зберегти себе в цих умовах, при цій владі – я не знаю. Але я буду допомагати в цьому.

Українська діаспора стає опорою України

 – А є щось позитивного? Тому що на 31-му році Незалежності хочеться не тільки говорити про недоліки.

– Я не говорив про недоліки. Я казав, що є частина народу, яка не здалася і продовжує творити Україну. Такі, як ми з тобою! Я не здався! Так, мене не допускають до творіння фільмів, відрізають мене від аудиторії, закривають мої програми. Я продовжую боротися, не дивлячись ні на що.

Є люди, які втомилися і покинули Україну. Але мені здається, що це дуже добре, як це не дивно. Велика українська діаспора стає опорою України незалежно від влади. І хочуть чи не хочуть Америка чи інші держави, вони мусять реагувати на українську діаспору Як у Вірменії велика вірменська діаспора підтримує, як у євреїв єврейська діаспора підтримує.

Ті, які в свій час виїжджали, вони свою Україну там зробили. Багато є волонтерів, які живуть за кордоном, допомагають Україні, збирають кошти, підтримують армію. І це дуже добре, що Україна поширюється в світі. Як колись Січові Стрільці прийшли в центральну Україну. Це були діти інтелігенції, професорських сімей, вчителів. Вони підняли цю Україну, розбудили: «А ми тую червону калину підіймемо». Вони створили «Просвіту», театр, бібліотеки.

Україна відчула себе Україною завдяки львів’янам, Січовим Стрільцям. До сих пір це відлуння йде. Україна почулася Україною, ми вважалися малоросами, але прийшли хлопці, які показали, як робити Україну. Так само зараз діаспора українська врятується від тиску української влади, збереже Україну і дасть нам можливість відродитися.

Марія Шиманська, Олена Івашків

Оцініть новину
Клас!
2
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Коментарі