Яну Резанову - 50 і він родом із Росії. Та про життя в тій країні нічого не знає, адже у 4 роки із мамою переїхали жити на Луганщину - у місто Стаханів. Втім, хто такі росіяни, дізнався під час служби в морській піхоті. Тому для себе чітко вирішив - він українець, і нічого із "братським" народом мати не хоче.
2014 рік – Луганщина: більшість тих, хто залишилися, вже мертві
Заснув при українській владі, а прокинувся - при російській. І після цього життя пана Яна кардинально змінилося.
“Як тільки росіяни прийшли до нас, то половина друзів стали сепаратистами, були “за” «ЛНР». Ми перестали після цього спілкуватися. Через різні погляди часто доходило до бійок. Мені там щелепу зламали і до сьогодні є наслідки”, - пригадує Ян Резанов, переселенець.
Зламали щелепу чоловіку через те, що відмовився окупантам платити податок за своє приватне підприємство. Займався тоді ремонтом взуття. Через чітку позицію чоловіка поставили перед вибором: або він сплачує гроші, або виїжджає із міста. В іншому випадку його просто позбавлять життя. Наскільки би не було важко залишати все, але Ян забрав дружину, семирічного сина, небагато речей і евакуювався. Згодом дізнався, що квартиру в Стаханові повністю розмародерили.
“Перед самою війною ми зробили капітальний ремонт. Не знаю, для кого ми це зробили? Орки повністю обікрали нашу домівку, залишились лише бетонні стіни. Коли дружина була раз приїхала, щоб навідатись, то жахнулась – вони в квартирі розводили багаття”, - каже Ян Резанов.
Ян каже, більшість друзів та знайомих, які не змогли виїхати, вже не має в живих. Їх нахабно й жорстоко вбили лише через те, що вони українці.
2022 рік - Донеччина: боялися, що вийдеш - назад не повернешся
Евакуювався Ян зі сім’єю у Костянтинівку. Там перших кілька років орендували квартиру. Потім з’їхали в орендований будинок. Там завели господарство, город. Ян та дружина працювали, де могли, аби заробити гроші. Через працю отримав проблеми з коліном, а згодом й інвалідність. 24 лютого 2022 року життя вкотре перевернулось з ніг на голову. Після перших вибухів у місті чоловік зрозумів, що залишатись у Костянтинівці вже небезпечно.
“Першим виїхав я. Спочатку їхав з Костянтинівки до Краматорська. Потім до Одеси і до Львова. Дорога зайняла 5 днів. Потягів дуже довго чекали, в нього було тяжко залізти, всі стоячи їхали як в трамваї. Ні вийти їсти купити. Всі боялися, якщо вийдеш, то вже не зайдеш назад”, - розповідає Ян Резанов.
Та коли Ян зрозумів, що у Львові безпечно - відразу забрав рідних до себе. Зараз він із дружиною та сином живуть у притулку для переселенців. Син дистанційно завершує цей навчальний рік в коледжі. Найбільше Яну болить, що малий став дитиною війни. Юність він проводить під час бойових дій і запитує батька, яким стане наступне місто, куди доведеться тікати. Чоловік зізнається, ніколи не пробачить такого життя ворогу. “Слів немає. Просто кипить все. От як "корабель іди на.." і все решта. Це все, що хочеться окупантам сказати. Через них і Путіна ми все втратили…”, - не приховує емоцій чоловік. Після перемоги України Ян дуже хоче повернутися у рідний Стаханів. Відновити знищену квартиру, улюблений бізнес та жити мирно на своєму місці. Оксана Рогачук
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Говорить великий Львів"
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал
"Говорить великий Львів"
Підписуйтеся на
нашу сторінку у Facebook
