НТА > НОВИНИ > Львівські новини > Які емоції переживають львів’яни через війну. Опитування

Які емоції переживають львів’яни через війну. Опитування

430

Що під час війни відчувають більшість українців, які відчуття сповнюють їх, коли думають про майбутнє своє й України.

“Пряма мова Львова” запитала у перехожих на вулицях міста.

 

“Часто змінюється настрій, бо є емоційні гойдалки: читаєш гарні новини, наприклад, про “Байрактари”, які нам передадуть просто так, а потім читаєш про ситуацію у Кременчуку. То жах, з яким нам доводиться жити. Це завжди боляче і до цього ніколи не звикнеш. Ми маємо триматися”, – каже Аліна.

“У мене апатія. Я ніби нічого не відчуваю. Думаю, наскільки ж до війни я переймалася дуже маленькими проблемами, зовсім незначними. Гадаю, я буду спокійнішою після того, як ми переможемо. Сил щось робити у мене немає. Я просто існую і чекаю закінчення”, – розповідає Софія.

“Постійний стрес відчуваю. Мені страшно. Занепокоєна. Шкода людей”, – каже Таїсія. 

“Спочатку було дуже страшно. Ми віримо у допомогу і сподіваємося на краще, але іноді буває страшно, то допомагаємо один одному. Все що відбувається – жахливо. Це злочин проти людства. Я налякана, але вірю у ЗСУ”, – розповідає Олена. 

“Спочатку був неймовірний ентузіазм, вірила, що все швидко закінчиться і ми подолаємо ворога. Згодом здоровий глузд переміг і я зрозуміла, що навряд чи все закінчиться швидко. Дивлячись на ті неймовірні збори мільйонів гривень за декілька днів ентузіазм повертається. І так по колу: розчарування, відчай, піднесення. Вислів “ми не достатньо ненавидимо русню” – про мене. Не можу сказати, що відчуваю глибоку ненависть, але події у Кременчуку змінюють все”, – каже Оксана. 

“Прийшло смирення. Відчуття, що ми цей хрест мусимо донести – довоювати, дотиснути і перемогти. Ядучі злість і ненависть відчуваю”, – каже Віталій. 

“Тривоги свідчать про те, що безпечного місця в країні немає ніде. Діти просяться додому. Наша задача їх підтримувати.  Вони вже знають правило “двох стін”, їм бракує спілкування з однолітками, дитсадків, того, що було до війни, на жаль, немає”, – розповідають Наталя з сином.

Дарина Татарчук

Оцініть новину
Клас!
2
Я це люблю
0
Ха-ха
0
Сумно
0
Злість
0
Обіймашки
0
Шооо?
0

Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Пряма мова Львова"

Коментарі