НТА > НОВИНИ > Суспільство > #Живий_Герой. Барс із Ходорова. Почув крик: “Трьохсотий”. І зрозумів, що це про мене

#Живий_Герой. Барс із Ходорова. Почув крик: “Трьохсотий”. І зрозумів, що це про мене

13.10.2021

619

Це люди, які вартують того, щоб про них розповідали. Це наші Герої. Живі. Ті, що були на фронті і повернулися. Ті, хто зараз там. І захищає. Багатьом із них було 12-15 років, коли на сході почалася російсько-українська війна. Учорашні діти – сьогодні наші Захисники і Захисниці.

Тож спеціально до… Ні не так. NTA розпочинає серію історій про наших військових #Живий_Герой. Просто символічно стартуємо напередодні 14 жовтня. Це будуть короткі розповіді, пости, які з’являються на сторінках у соцмережах українських військових бригад, волонтерських організацій. Це будуть слова, які записали наші журналісти, коментарі військових про те, що відбувається в Україні.

Пам’ятаємо тих, хто загинув. Цінуємо і шануємо тих, хто Живий! Хочемо, щоб українці знали їхні імена, обличчя. Бо вони не статистика, не маса. Кожен із них – це окреме життя та окрема історія вчинків, рішень та позицій.

Починаємо із «Барса» з Ходорова, який вижив під гранатометним вогнем, пройшов Піски, околиці Донецького аеропорту. І не терпить, коли кажуть: «Піду воювати, коли ворог прийде сюди».

Ми йшли воювати, вмотивовані ідеєю

«Тоді і молоді, і старші йшли на війну свідомо. Вони були змотивовані ідеєю. Багато хто з них пожертвували своїм бізнесом, сім’єю, власним добробутом, аби захистити свою країну», – зараз так описує початок 2014 року 48-річний Андрій Чад, мешканець Ходорова на Львівщині, командир роти із озброєння у 93-й механізовані бригаді. На фронті був у 2015-2016 роках.

Коли почалася війна на сході, Андрій Чад не міг сидіти осторонь. Тим паче, після пережитого на Майдані, де був з перших днів.

Розповідає, що ненавидить, коли хтось каже: «От прийде ворог сюди – тоді буду воювати», бо вважає, що коли ворог прийде сюди, «то ти здасишся, як у 1947 році здавали наші криївки».

Андрій Чад перебував на передовій постійно. У нього за плечима околиці Донецького аеропорту: відомі «Мурашники», село Піски, територія попри Авдіївку, Тоненьке, Водяне, Первомайське.

І сьогодні живий та зі шрамом на руці від поранення він розповів NTA, що вберегло його під час обстрілу їхньої машини з гранатомета на Донбасі.

Затягнувся сигаретою і пролунав вибух

«Того дня ми всі вишикувалися, отримали боєприпаси, промовили клятву націоналіста вголос та сіли в машину. Ми знали та усвідомлювали, що якогось разу можемо не виконати свою місію, оскільки на передовій нас обстрілювали постійно, снаряди розривалися за кілька метрів від нас…

Ми приїхали із Курахово, де була наша база, привезли боєприпаси. Розвантажили машину і вже мали від’їжджати… Та я сказав хлопцям зачекати, щоб викурити сигарету. Відійшов на кілька метрів від машини і тільки затягнувся димом запаленої сигарети, як у машину влучив снаряд. Нас усіх відкинуло вибуховою хвилею. Ще пам’ятав зі школи, коли ми проходили бойову підготовку, що коли падаєш, то потрібно відкотитися. Як тільки я відкотився, то одразу на місце, де я секунду тому лежав, поцілив ще один снаряд… Нас тоді обстрілювали з автоматичного станкового гранатомета.

Я не одразу зрозумів, що поранений. Вирішив накрити рукою голову і відчув, що рука заніміла… У стані шоку я навіть не бачив, що кров з руки тече на обличчя.

Хлопці гукнули мене: «Трьохсотий!». Тоді я підняв голову і почав шукати пораненого. Але нікого, на щастя, поряд не знайшов. От тоді і зрозумів, що хлопці говорять про мене.

Лікар з Івано-Франківська надав мені першу допомогу. Далі мене повезли в госпіталь, що у місті Селідово. Там й прооперували.

Отримав поранення у Пісках, на позиції «Едельвейс»».

Зараз Андрій Чад святкує аж два дні народження в рік: «Мені життя врятував бронежилет, який затримав осколки, ну і , звичайно, доля випадку, що я вийшов з машини покурити. Такий, напевно, був Божий умисел».

Ліля Чміль